7.5 C
Страдч
15.12.2019
Для прихожан Новини Про Страдч

Призабуті святині України

Вже чотири роки поспіль 26 червня до села Страдч, що розташоване за 20 км від Львова на прощу приходить чимало вірних нашої Церкви, щоби у молитвах згадати блаженного Володимира Прийму та блаженного о. Миколу Конрада, замучених за віру Христову ворогами України. На відміну від попередніх, цьогорічна проща мала дві присвяти. Найперше вона була проведена у рамках святкування 20-річчя виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля, а також у намірі відречення українського народу від гріха пияцтва, рівно ж куріння, наркоманії та узалежнення від гральних автоматів.
Ця проща, як і усе, що діється у Страдчу не є випадковою. Найперше необхідно зазначити, що 26 червня у Львівській архиєпархії УГКЦ (і гадаємо, що цей звичай невдовзі підтримає уся наша Церква в краю і на поселеннях) святкується як день мирянина, а блаженний мученик Володимир Прийма вважається покровителем мирянства. Поряд з тим постійний (впродовж усього року) і масовий прочанський рух до Страдча є ще одним свідченням святості і особливої Божої опіки над цією місцевістю. Святість страдецької гори була засвідчена численними Божими ласками і знаками, котрі впродовж століть сходили на цю землю. В часи становлення християнства на Русі тут в XI- XIII ст. в печерах страдецької гори, подібно як і в київських печерах, розквітав християнський монастир. Вже тоді ця земля була скроплена кров’ю мучеників за Христову віру, коли у 1242 р. татари хана Батия спалили село і монастир та винищили беззбройних ченців і селян. Відтоді від слів “страта”, “страдати” і походить назва села Страдч. З плином часу тут відновилась традиція монашого життя, проте єдине, що ми відаємо – це те, що за часів Австро-Угорської імперії в селі було ліквідовано василіянський монастир. В міжвоєнні часи до Страдча виникає потужний прочанський рух. У 1936 р. папа Пій XI надав страдецькій горі дві грамоти згідно з якими: 1) місцевість отримує повний відпуст на кожний день у році і 2) на горі благословляється встановлення Хресної Дороги з Єрусалимськими відпустами. В страдецькій парохіяльній церкві зберігаються дві ікони Богородиці, які за свідченням очевидців правдоподібно є чудотворними. Через них і сьогодні прочани отримують численні Божі ласки і благодаті. І врешті у 2001 р. Господь ще раз підкреслив святість цієї місцевості, коли папа Іван-Павло II серед 28 блаженних назвав також дяка Володимира Прийму та о. Миколу Конрада, що спочивають у страдецькій землі.
В. Прийма був уродженцем села, тут минуло усе його недовге життя, тут з дружиною він виховував чотирьох дітей. Натомість о. Микола до Страдча не мав жодного відношення. Народився на Тернопільщині, навчався у Римі, працював у Золочеві, Теребовлі, Тернополі, Бережанах, Львові. Проте, Господь, готуючи йому терновий вінок мученика у 1939 р. з початком війни ніби випадково припровадив його до села, де неповних два роки він сповняв обов’язки пароха. У 1941 р. на четвертий день радянсько-німецької війни після Літургії о. Микола зібрався посповідати хвору жінку, що замешкала біля гостинця, яким на схід втікали радянські війська. Селяни спробували відмовити його від цього наміру і відтермінувати сповідь на день-другий, вказуючи на величезну небезпеку, що могла чекати на священика при зустрічі з червоними. Проте о. Микола рішуче відкинув цю пропозицію, вказавши, що його пастирським обов’язком є, незважаючи на небезпеку, прийти з євхаристійним Христом і словом розради до того, хто перебуває в небезпеці смерті. Селяни не сміли більше переконувати священика і тоді дяк В. Прийма, за свідченнями очевидців, передчуваючи щось лихе, побажав супроводжувати пароха. Священик зауважив, що це не є його обов’язком, навпаки в цей тривожний час він повинен опікуватись сім’єю, дітьми, проте дяк був невблаганним.
Вони щасливо перейшли попри радянські війська, священик висповідав і запричащав жінку, повернули в напрямі соснового ліска і залишалось зовсім небагато щоби сховатись у ньому як їх побачили брати Рінґелі (за свідченнями жінки дяка а також інших мешканців села), енкаведисти з сусіднього Янова (нині Івано-Франкове). В. Прийму і о. М. Конрада запровадили до сусіднього села Ямельна і там під лісом по-звірячому замордували. Тіла убитих селяни знайшли лише на 5-й день після їхнього зникнення, коли фронт посунувся далі на схід. Дяк мав вибрані очі, відрізаний ніс, вуха і 28 колених ран на тілі. Священик також мав тіло прострілене кулями, пробите багнетами та зламане рамено. Оскільки тіло дяка було страшенно спотворене і вже починало розкладатись, його поховали того ж дня. Тіло священика не мало жодних ознак гниття. Більше того, коли син хотів поправити голову батька із рани на подушку витекла кров. Згодом наволочку із цією кров’ю син вивіз до Філадельфії і декілька років тому повернув до України. Сьогодні полотно з кров’ю зберігається у страдецькій парохіяльній церкві на іконі блаженного о. Миколая. Цікаво, що о. М. Конрад був великим патріотом України і крапелина його крові за обрисами також нагадує обриси України на мапі Європи. Існують також свідчення проте, що через рік, коли священика перепоховували його тіло і надалі залишалось нетлінним.
Проголосивши дяка та священика блаженними Церква поставила їх життя і смерть для кожного вірного УГКЦ як добрий приклад і заохоту до наслідування. Чи міг священик, зважаючи на військовий час і небезпеку для життя, на день пізніше (німці вже ввечері того ж дня вступили в село) піти із сповіддю до хворої? Так, і розуміючи складність ситуації, ніхто за зле йому цього не полічив би. Чи зобов’язаний був дяк супроводжувати священика? Ні, і це ствердив сам священик, наголосивши, що він повинен був опікуватись родиною. Проте, попри небезпеку смерті, в своєму серці вони відчували вищу спонуку – обов’язок перед Творцем. Цей обов’язок перед Богом і перед Україною виявився не лише в годину їхньої смерті, він був визначальним впродовж усього їхнього життя. Отець Микола був не тільки добрим душпастирем, але й невтомним трудівником на ниві шкільництва та духовного зросту молоді. Володимир Прийма, після важкої хліборобської праці увесь свій вільний час віддавав Церкві та народові: він був дяком і диригентом, одним із засновників читальні товариства “Просвіта” у селі. Як часто ми нарікаємо на втому, несприятливі обставини, важкі часи, які до останку висмоктують усі наші сили, не залишаючи найменшої прогалини для релігійної чи суспільної праці. Але чи були легшими обставини життя і спокійнішими часи перед, під час і після Другої світової війни? Аж ніяк ні… проте такого вибуху жертовності і самопосвяти для Бога і України українська нація не знала від віків. Колись Т. Шевченко, розмірковуючи над суттю земного буття людини поставив винятково важливе запитання для кожного з сущих: “Які ж мене, мій Боже милий, діла осудять на землі?” Організовуючи цьогорічну прощу і згадуючи блаженних мучеників Церква ще раз хотіла пригадати для кожного з нас про те, що наше життя і таланти належать не тільки нам і нашим родинам, але й також обов’язком кожного українця і греко-католика є, в міру можливостей, працювати для добра українського народу і зросту української Церкви. Бо ця, хай невелика праця, є тим нетлінним скарбом у небі, який повік перебуватиме з нами і лише з ним, як з новопридбаними талантами, ми колись постанемо перед Творцем.
Проща, як і кожного року, розпочалась у селі Ямельна (за 3 км від Страдча) на місці, де 26 червня 1941 р. енкаведисти замордували В. Прийму та о. М. Конрада. Владика Святослав Шевчук відслужив молебень до блаженних мучеників о. Миколи та Володимира і колона з близько 1 тисячі вірних вирушила до села Страдч. В долині біля підніжжя страдецької гори владика Святослав у співслужінні численних священиків відслужив Божественну Літургію. Загалом цьогорічна проща, незважаючи на будній день і похмуру погоду, зібрала до двох тисяч вірних. Після Літургії бажаючі склали присягу перед Богом і перед людьми про відречення на один рік від алкоголю, тютюну чи ігрових автоматів в наміренні своїх рідних чи близьких, які страждають від подібних узалежнень. Така присяга була започаткована на минулорічній прощі до Страдча і на сьогодні уже зафіксовані випадки про навернення узалежнених після того як їхні родичі чи друзі присягали за них в цьому наміренні.
Проща до Страдча, що її організовує Комісія у справах мирян Львівської архиєпархії УГКЦ, уже стає традиційною, то ж запрошуємо усіх бажаючих наступного року 26 червня в день мученичої смерті блаженних о. Миколи та Володимира бути її учасниками і у спільній багатотисячній молитві випрошувати у Господа незмірні ласки для своїх родин, українського народу та української Церкви.
Член Комісії у справах мирян

Зенон Боровець.

Схожі публікації

«Мудрість доводить свою праведність вчинками» (Матвія 11:19)

stradch

Календар пасторального планування парафії Успення Пресвятої Богородиці у с. Страдч на 2020 рік.

stradch

Завершився іконописний пленер, присвячений мученикам ХХ ст.

stradch
Завантаження ....