Про Блаженного отця Миколу Конрада.

Гімназійні науки о. Микола Конрад відбув у Львові в середній школі о.о.Воскресенців
у 1887 – 1889 роках. Кардинал Сильвестр Симбратович (1836–1898) скерував його, здібного 5
гімназиста, учня третьої кляси, на студії у Колегію «De propaganda Fide» . Навчання тривало сім років. За цей час закінчив «Sholas literarius», філософський курс Академії св. Папи. У 1899 році був рукоположений на священика Львівської архиєпархії. Після богословських студій у Римі отець, маючи вчений ступінь доктора, потрапив на роботу в 1900 році до містечка Золочева, де виконував обов’язки заступника учителя релігії. У 1902 році отець був призначений сталим катехитом у виділову школу в Теребовлі, пізніше у м. Бережани. «[… ] вкладаючи всю працю, всі сили і лишній час. В мені жиє енергія і я, за Божою поміччю, міг
6 би много працювати […] Вже мені пора віддатися праці фаховій на ціле життя […]» .
Суспільна діяльність о. Миколи Конрада не обмежується душпастирською та науковою працею. Усі надбання та навики життя – наукові, духовні, педагогічні – отець Микола залюбки віддавав підростаючій молоді. Спочатку у школах та гімназіях Тернопільщини, а згодом – у Львові, де служив не лише молоді, яка здобувала богословську освіту у Греко- Католицькій Богословській Академії, а й загалом студентству Львова.
Своє життя отець не уявляв без тісного спілкування з дітьми та молоддю. Тому часто просився на посади катехита у гімназії та виділові школи Тернополя та Львова. Відчуваючи свою інтелектуальну силу, професійну спроможність, дидактичні здібності отець прагнув формувати незрілі душі, особливо у дітей старшого віку, які уже здатні потрапляти під вплив різноманітних течій та думок. «Хтів бим працювати над доростаючою молодіжжю, тою молодіжжю, що заражена на утрату віри і моральності. Я є свідомий трудности катехита в
7 середній школі, але маю велику охоту посвятити своє життя для добра тої ж молодіжі [….]» .
5 З. Боровець. Страдч – свідок мучеництва. Львів 2007, с. 15-17. 6 Див. додаток No2.
7 Див. додаток No3.

У часі Першої світової війни отець Микола душпастирював в угорському місті
Градеці та в таборі українських біженців у м. Гмідні (Швейцарія), де був управителем
8 гімназійних курсів до 1918 р. .
У 1919 р. отець разом з іншими священиками був арештований і перебував у таборі
9 «Стшалково» до 1920 р. ( то був час польсько – української війни) .
У цей період на великій Україні було засновано Радянський Союз після кількох років тяжкої смути і великого кровопролиття […], а інакодумці були ув’язнені в таборах, або
10
приречені на мовчання
. Радянська система перешкоджала віддавати шану своєму Творцеві.
Мільйони людей виросли, так і не маючи змоги почути зверненого до них Слова Божого. Але радянська влада, яка намагалася знищити народ і Церкву фізично і морально: масовими вбивствами, жорстокими тортурами на допитах і судових процесах, та важкою працею у таборах ГУЛАГу. В імперії насилля страждали віруючі усіх релігій, а особливо зазнала
11 утисків Греко-католицька церква, священики та миряни .
Після звільнення отець Микола залишився без місця праці, а згодом учив у гімназіях Бережан і Тернополя. Отець продовжував свою улюблену роботу – формував незрілі молоді душі – для Бога, для України, для родини. «[…] Моєю мрією було завжди працювати в школі
12 посвятити себе цілковитому морально – релігійному вихованню молодіжі […]» . Попри
катехитичну працю о. Микола Конрад співредагував часопис «Подільський голос», де розміщував статті, співпрацював у видавництвах Марійського товариства молоді «Наш приятель» і «Правди», писав статті і рецензії до часописів «Нива», «Мета», «Богослов’я».
Будучи скромним катехитом, отець Микола Конрад видав сміливу працю-критику, та твір Івана Франка «Повість про сотворення Світа», у якому Каменяр заперечував Божу
13
У 1929 р. отець Микола Конрад призивається як викладач суспільних наук до Греко-
Католицької Богословської Академії, заснував молодіжно-студентське товариство «Обнова».
8 Постуляційний центр беатифікації й канонізації святих УГКЦ Мученики джерело чудотворної сили. Львів 2004, с. 42.
9 Л. Коваль. Знайти прихисток своїй душі на Страдецькій Хресній Дорозі. Львів 2009, с. 16.
10 Е. К. Суттнер. Українське християнство на початку ІІІ – го тисячоліття. Львів 2001, с. 73.
11 Там само.
12 Е. К. Суттнер. Українське християнство на початку ІІІ – го тисячоліття. Львів 2001, с. 73. 13 З. Боровець. Страдч – свідок мучеництва. Львів 2007, с. 21.
причетність до світобудови
.

Отець не тільки клопотався про релігійне та моральне виховання молодих людей, а й турбувався про їхнє життя після закінчення гімназії, особливо за тих гімназистів, хто вирішив обрати стан священства.
Ваша Екселенціє!
Мій ученик Григорій Хамицкий не міг подати надати документи в своїм часі о прийняття єго до Семінарії через слабість. Знаю сего хлопця від давна і совісно поручаю єго як безсумнівно покликаного до духовного стану. Є він хлопцем побожним, середних здібностей, пильним –
14 словом відповідним кандидатом на священика .
Фрагменти епістолярії формують уяву про особистість отця Миколи Конрада: про його ставлення до Бога, до людей і світу, про його потужний інтелект і високий духовний рівень, його мрію релігійно та морально патріотично свідомих українців – католиків, здорову та заможну націю.
Трагічною сторінкою в історії українського народу був голодомор 1932 – 1933 рр., у
15
На основі праці отця «Нарис історії старовинної філософії» Професорською колегією Богословської Академії 7 квітня і 10 травня 1935 р. за посередництвом Йосифа Сліпого (1892-1984), запропоновано Високопреосвященнішому митрополитові найменувати отця доктора надзвичайним професором філософського відділу, а на засіданні Професорської колегії 2 червня 1936 р. о. проф. д-р Я. Левицький прочитав рецензію на нову працю о. д-р М. Конрада «Основні напрямки новітньої соціології» – і поставив внесення до найменування о. М. Конрада звичайним професором історії філософії та соціології. Справу цієї габілітації
16
водночас, як розповідали його колишні студенти, був добрим і простим у поведінці, щирим і
17 розумнимпатріотом .
14 Див. додаток No4.
15 У боротьбі за волю України. Львів 2006, с.3.
16 Див. додаток No5.
17 Л. Коваль. Знайти прихисток своїй душі на Страдецькій Хресній Дорозі. Львів 2009, с. 17.
результаті якого голодною смертю померло від 7 до 10 млн. українських селян
о. М. Конрад відреагував різко негативно, неодноразово висловлюючись на захист українського народу.
реформували о. д-р Й. Сліпий та о. д-р Андрій Іщак
Отець Конрад був високоосвіченою людиною, з добрим доробком наукових праць, але
.
. На цей факт

Визначний науковий доробок отця Конрада є фундаментальним витвором його життя. За час праці у стінах Греко-Католицької Богословської Академії він написав чимало праць; основні із них: «Нарис історії стародавньої філософі», «Модерна ментальність і католицизм», «Корпоративний устрій громадянства», «Католицизм і націоналізм», «Основні напрямки соціології: Лібералізм».
Будучи скромним катехитом, о. Микола видав сміливу працю – критику на твір І. Я. Франка «Повість про створення Світа», у якому Каменяр заперечував Божу причетність до світобудови. Отець своєю критикою переміг відомого письменника, а стаття викликала реакцію проти побутуючих тоді серед інтелігенції, особливо серед молоді, впливів
18 матеріалізмутаатеїстичнихтечій .
У своїх працях отець торкається і висвітлює багато питань, які у ХІХ ст. були болючими для суспільства. Матеріальна, а особливо духовна криза не раз заставляла людей задуматися над причиною лиха. «Причиною нинішнього лиха є індивідуалістично –
19
комуністична ментальність» . Конрад намагається проаналізувати тогочасний стан
суперечностей і нещасть, які постали перед людиною. Він писав: «Коли Христос поверне –
20
скінчитьсянинішнійхаосінещастя» .Отецьвірив,щомаєпостатинадсвітомправда,бовсі
21
отець доктор. Організація працівників у великі господарські групи: рільничі, ремісничі, торговельні тощо. Корпоративні групи були попередниками сучасних професійних спілок. У праці Корпоративний устрій громадянства автор намагається дати відповіді на такі питання: в чому суть корпоративного устрою громадянства? Яка його організаційна структура? Яка його мета і завдання?
Суть корпоративного устрою полягає у тому, що «[…] подібність праці і заняття витворює серед людей співзалежність і солідарність, що проявляються у творенні
18 Л. Коваль. Знайти прихисток своїй душі на Страдецькій Хресній Дорозі. Львів 2009, с. 15. 19 о. М. Конрад. Модерна ментальність і католицизм // Мета 1934. ч. 7 с. 7-8.
20 Там само.
21 Там само.
йдуть за Христом, а не за фальшивими пророками
Відлунням на кризові явища ХІХ – ХХ ст. є ідея корпоративізму, яку підтримував
.

22
ріжнородних професійних спілок, союзів і станових організацій» . Автор зазначає, що такі
об’єднання існували ще у давній Греції, Римі та Візантії. Метою таких корпоративних спілок
є збагачення працівників на випадок недуги та в старості. Ці спілки мали бути, на думку
23
автора, під опікою Церкви . Цю ідею підтримував і папа Пій ХІ (1857–1939). «Кожний
громадянин має свободу вибрати собі таку професію, яка йому найліпше відповідає, одначе,
24
25
що входять в у місцеві спілки» . Друга організаційна ланка є – Професійна палата є
організаційно вищою. «Вона має опікуватися цілою професією на території краю або
26
держави» . Її завдання є: внормувати відносини між працівниками і продавцями,
27
внормовувати платню, робочий час . Третьою організаційною ланкою є Палата Праці –
28
конфедерацію усіх професійних Палат в державі . Відповідна роль в Палаті належить
державі – вона має обов’язок підтримувати корпоративний устрій, контролювати
корпоративні організації, «[…] але її інтервенція, мусить обмежуватись до того випадку,
29 коли б її вимагало загальне добро громадян або добро професії» .
У розділі «Український клясократичний устрій», автор спирається на думку
В.Липинського (1882-1931) українського ідеолога державності: «Свобода внизу – авторитет і
30
відповідальність зверху» . Це означає, що ті, які безпосередньо виконують роботу, мають
31
якщо її вже виконує, мусить підлягати приписам, виданим корпоративною владою»
міркує над тим, як має організовуватись корпоративний устрій. «На чолі усіх професійних союзів у даній місцевості стоїть рада або Корпоративна палата, яка складається із делегатів,
мати свободу у творчості та підприємливості. Устрій немає бути накинений зверху
Як взірець вільного корпоративізму, автор ставить за приклад Австрійську Конституцію. «У 32 артикулі подано, що кожний громадянин має право вільного вибору
22 о. М. Конрад. Корпоративний устрій громадянства // Мета 1935. ч. 7 с. 2-3. 23 о. М. Конрад. Корпоративний устрій громадянства // Мета 1935. ч. 7 с. 2-3. 24 о. М. Конрад. Корпоративний устрій громадянства // Мета 1935. ч. 8 с. 2. 25 Там само, с. 3.
26 о. М. Конрад. Корпоративний устрій громадянства // Мета 1935. ч. 9 с. 2-4. 27 Там само, с. 3.
28 о. М. Конрад. Корпоративний устрій громадянства // Мета 1935. ч. 8 с. 3. 29 Там само.
30 о. М. Конрад. Корпоративний устрій громадянства // Мета 1935. ч. 7 с. 3. 31 о. М. Конрад. Корпоративний устрій громадянства // Мета 1935. ч. 7 с. 3.
.
. Автор

свого звання і професійної організації, що і станово – професійним організаціям закон надає
32 автономію в полагодженні своїх класових справ» .
На думку отця доктора: «Корпоративізм витворив зовсім іншу атмосферу як та, що панує в капіталістичному устрою, а саме на місці егоїстичних тенденцій запанує почуття станової пошани серед громадянства. «[…] спинить шкідливе діяння несовісної корпорації
33 даватиме добрі , несфальшовані продукти» .
Отець Микола Конрад був свідком духовної та ліберальної кризи, яка розвинулась в європейських державах. Вона означувалася як криза матеріально – господарська та духовна. При чому, розвивалася на фоні, нагромадження капіталів, розвитку науки та техніки, промисловості та торгівлі. Ця криза спостерігалася не лише у капіталістичних державах, а й у пролетарських, бо при наповнених ущерть коморах житом і пшеницею, люди гинули від голоду – у країнах – постачальниках хліба до Європи. Отець Микола Конрад вказує на те, що справжньою причиною кризи суспільних лихоліть є не що інше, як модерна ментальність. У цій праці він намагається довести, що модерна ментальність ХІХ ст. довела світ і зокрема, Європу до катастрофи.
У чому проявляється модерна ментальність отець Конрад класифікує за певними ознаками і напрямками, а саме, двома головними індивідуалістично – лібералістичний та соціалістично – комуністичний. Яке пояснення вносить отець Микола Конрад у розуміння вище названих термінів? «Під словом індивідуалізм слід розуміти теорію, що однобічно признає одиниці (особи) повну самостійність і автономію. А що теорія признає людині повну
34 свободу в думанні та вчинках, то називається вона під тим оглядом лібералізмом» .
Отець вислідковує розвиток індивідуалізму від його початків до ХІХ ст. Аналізує праці та твердження прихильників та теоретиків цього напрямку. Зазначає, що елементи індивідуалізму вже проявилися у висловлюваннях середньовічних мислителів, а в ХVІ ст. під впливом реформації індивідуалізм дуже «скріпився», бо реформація Лютера послабила
32 о. М. Конрад. Корпоративний устрій громадянства // Мета 1935. ч. 8 с. 4.
33 Там само.
34 о. М. Конрад. Модерна ментальність і католицизм // Мета 1934. ч. 22 с. 3-5.

35 авторитет Церкви «[…] признала одиницям повну автономію в справах віри і моралі» .
Тобто, людина, згідно цієї теорії не мала коригувати свою поведінку відносно моралі Церкви, а чинити на власний розсуд. Цю місію продовжили Декарт, а століттям пізніше – Руссо згодом Адам Сміт, який твердив, що у боротьбі за існування перемагають сильніші і держава та влада не має впливати на цей процес, бо в протилежному випадку, «[…] вони
36 спиняли б поступ і культуру людства» .
Отець доктор згадує філософа Спенсера, який твердив, що держава не має торкатися справ релігії, навчання, мистецтва. У Франції витворився католицький індивідуалістичний лібералізм, осуджений папами. З індивідуалізмом є тісно пов’язаний лібералізм. «Лібералістична ментальність, змагаючись до визволення людського життя від релігійного і
37
церковного впливу, витворила атеїстичну цивілізацію» . З праці розуміємо, що лібералізм
був особливо шкідливим у колах інтелігенції, бо вона ставала інертною щодо релігії,
покидала релігійні практики і з погордою ставилася до релігійного консерватизму нижчих
верств. Модерна людина порівнюється з Ікаром, що хотів літати штучними крилами та з
Прометеєм, що викрав вогонь. «Так захотіла модерна людина сама без Бога опанувати
38
природу» . Отець засуджує цю індивідуалістично – ліберальну ментальність, бо вона
зруйнувала середньовічні засади, збудовані на релігійних основах. «На цій основі постав новий лад у громадянствах і державах, спертий на незалежності людини від Бога на безоглядній перевазі особистого інтересу на необмеженій індивідуальній свободі у взаємовідносинах між людьми […]. На звалищах раціоналізму затріумфував врешті
39
скептицизм, агностицизм і матеріалізм» . Критикує автор згаданий напрямок
(індивідуальний – лібералізм) з боку не лише як чинник, що веде до кризи духа, але й з боку суто матеріального, бо гасла французької революції: свобода, рівність і братерство довели до жахливої нерівності і класової ворожнечі. Клич – кожен коваль своєї долі виявився фальшивим, бо спостерігалась перемога капіталізму над працею, панування підприємців,
35 Там само.
36 Там само, с. 4.
37 о. М. Конрад. Модерна ментальність і католицизм // Мета 1934. ч. 23 с. 2.
38 о. М. Конрад. Модерна ментальність і католицизм // Мета 1934. ч. 23 с. 3.
39 Там само.

зубожіння нижчих верств. «Лібералізм потоптав людську гідність, використав працю
міліонів, знищив їх здоров’я, вирвав з їх душ релігійні і моральні почування, кинув їх на
40
поталу безсилля і в жахливу духовну і ліберальну нужду» . Зазнавши кризи,
індивідуалістично – ліберальна ментальність поступилася іншій – не менш шкідливій – соціалістично-комуністичній, гасло якої було: Пролетарі всіх країн, єднайтеся! Вона мала на меті знищити капіталізм.
У своїй праці отець доктор досліджував походження й розвиток цієї ментальності. Її
зерна висліджуються вже у Платона, пізніше – у Томаса Мора (“Утопія”), в монаха
Кампанелли (“Царство Сонця”) у Сен – Сімона. Прями послідовником був Маркс, що
пропагував рай на землі без релігії, без моралі, без класовості, без людської гідності. Автор
зазначає, що московський більшовизм перейняв марксизм, як свою ментальність і
впроваджував у життя всесвітньою революцію і безоглядним терором. На чолі з провідником
Ульяновим – Леніним. Не зайвим буде згадати і такий факт, описаний у праці: «Наша молодь
через Подолинського склала 1872 р. голобину Марксові і Енгельсові і підпала під вплив
драгоманівщини зі шкідливими і фальшивими ідеями вільнодумства й боротьби з
41 духовенством» .
Отже, робимо висновок, що вплив марксизму та московського большевизму був
відчутний і у нас у Галичині. «[…] Драгоманівщина затруїла нашу атмосферу соціалістично
42
– лібералістичними ідеями, яких ще й нині трудно позбутися» , – продовжує автор. Отець
робить висновок про те, що в обох ментальностях вказаних вище, є спільна мораль, з
матеріалістичними цілями, спільна фальшива демократія і фанатизм рівності, а справді –
крайня нерівність і тиранія. Як єдину альтернативу суспільної ментальності автор підтримує
католицький соціалізм, «[…] що творить величаву синтезу правди й добра Божого царства на
43
землі» . У цьому розділі викладено основні засади католицького універсалізму або
солідаризму, а саме:
40 Там само.
41 о. М. Конрад. Модерна ментальність і католицизм // Мета 1934. ч. 23 с. 2. 42 о. М. Конрад. Модерна ментальність і католицизм // Мета 1934. ч. 25 с. 2-3. 43 о. М. Конрад. Модерна ментальність і католицизм // Мета 1934. ч. 26 с. 3-4.

– Людина, як суспільна одиниця. Вона схильна до потреби любові, взаємодопомоги, співпраці. «Тому держава не є твором лише договору між людьми задля усунення неладу, а
44
зв’язками, та кожна людина має своє ” я “, свої права і обов’язки.
На чолі суспільства стоїть влада, як Боже право. «Одначе католицизм хоч накладає на
45 громадян моральний обов’язок послуху владі – зберігає їх перед невільництвом» . Тобто, з
цього випливає, що треба більше слухати бога, як людей – несправедливий закон не є жодним законом, а тиранська влада – жодною владою.
У висвітленій праці отець доктор Микола Конрад доводить, що модерна ментальність ХІХ ст. спричинилася до катастрофи, у Європі та у світі в цілому. На цих руїнах вимальовуються нова епоха – базована на ідеях католицької ментальності.
Внаслідок розпаду Польщі 1939 року […] після галасливого «визволення» більшовики
46
розпочали кампанію проти Церкви, проти священства, проти релігії взагалі . З приходом
радянських військ до Львова життя отця різко змінилося. За свідченням невістки, Кароліни Конрад, отець поїхав до сестри у Яворів з надією, що радянські війська скоро відступлять. Коли переїжав через село Страдч, то зустрівся з людьми які сприйняли отця, як втікача з-за кордону. У цей час насправді багато священиків покидало парафії, побоюючись «совєтської» розправи і виїжджали у Європу чи Америку. Парох села Страдч теж незадовго перед тим виїхав до Мюнхена. Про це дізнався Микола Конрад від парафіян. Хтось навіть дорікнув отцеві, мовляв, які побожні священики, тікають, а про людей не думають. Ці слова зворушили отця. Він за якусь мить змінив свої наміри щодо поїздки у Яворів, бо не міг залишити людей без духовної опіки. Так отець замешкав на парохії у Страдчі. Згодом,
47
твором природи з Божої волі для загального добробуту»
– Людина, як персональна одиниця. Всі члени є пов’язані між собою певними
переїхали сюди дружина і діти
.
.
44 Там само.
45 Там само.
46 о. Ю. Федорів. Історія церкви в Україні. Львів 2001, с. 311. 47 Там само с. 18.

Так, як і в сусідньому Янові не було священика, то о. Микола Конрад обслуговував дві парохії. Будучи людиною скромною невибагливою, такою, котра привикла до небагатого побуту, просив лише одного – скромного утримання, бо на той час не мав жодних засобів до існування.
У с. Страдчі була на горі церква, плебанія, тож отець замешкав у священичому будинку разом з дружиною та старенькою тещею. Розповідають, коли вперше їхали до Страдча із зятем, то бідкалися що дуже високо треба підніматися до гори, на що отець
48
жахливі страждання заплативши своїм життям. В імперії насилля страждали віруючі усіх релігій, але особливого стражденного шляху зазнала Католицька Церква в умовах репресій і
49
жартував: «Що вища гора, то блище до Бога, мамо»
Радянський союз вже належить минулому. Здається ще недавно наш народ пережив
утисків радянського тоталітарного режиму
.
Брутальні переслідування 20-30-х років, які супроводжувалися масовим закриттям церков, ув’язненнями, депортаціями та фізичними знищеннями віруючих духовних і світських, призвели до того, що на початок Другої світової війни на всій території радянського союзу
50 відкрите церковне життя практично завмерло .
У 1941 році в Україні для нашої Церкви настали часи гірші від татарського лихоліття.
Це був четвертий день німецько-радянської війни, коли на Схід відступали більшовики, які
51 від люті нищили все на своєму шляху .
Так прослужив о. Микола у Страдчі майже два роки до того дня, коли, всіма любленого душпастиря, вихователя, порадника настигла мученицька смерть. Його разом з дяком Володимиром Приймою (1906-1941) підступно закатували радянські енкаведисти. Про це свідчить дружина старшого сина о. д-ра Конрада Кароліна Конрад: «Було це так: 1941 р., 26 червня, в четвер, тато рано убрався і пішов до церкви на Службу, мама стримувала його
52 бо хотіла щось сказати, але він відповів: «Немаю часу, бо багато людей чекає до сповіді» .
Коли скінчив Службу, то приступив до нього чоловік і попросив висповідати хвору дружину.
48 о. Н. Вояковський. Страдецька гора. Львів 1939, с. 23.
49 Е.К.Суттнер. Українське Християнство на початку ІІІ-го тисячоліття. Львів 2001, с.73. 50 Там само, с. 89.
51 А. Баб’як. Нові українські мученики ХХ століття. Львів 2002, с. 59.
52 о. Н. Вояковський. Страдецька гора. Львів 1939, с. 18.
.

Отець взяв Найсвятіші Тайни і пішов до хворої, яка фактично не була хворою. Дяк не прислухався до поради отця залишитись, і пішов до хворої, хоч не мав обов’язку йти. Висповідавши її тато і дяк вийшли на польову доріжку. У тій хвилі під’їхала підвода, а зі сторони Янова вискочило два енкаведисти. Отця і дяка зловили і, посадили на підводу і повезли. Це діялось в четвер. Ніхто не відважився йти їх шукати […]. Лише на слідуючий вівторок привезли тіла замордованих отця і дяка […]. Священик був старенький і його вбили відразу. Тата люди помили, перебрали і дали священичі ризи. На другий день один священик
53
відправив похорон, а тіло спочило на цвинтарі біля церкви […]» . Дяк Прийма на тілі мав
численні колені рани в тілі, вибрані очі, відрізані вуха і ніс і його відразу були змушені поховати. Старші люди в селі розповідали, що дяка дуже катували, через те що він заступався за священика. Останньою, хто бачив їх була дружина Прийми, яка наздогнала священика і чоловіка, але енкаведисти ударили її по голові і кинули в рів. Вона упізнала
54 катів – були це два брати з сусіднього Янова .
О. Степан Боровець парох УГКЦ, м. Городка свідчить: «Ці страшні хвилини, коли
знайшли тіла замордованих отця і дяка не можна описати, який це був крик і плач […]. Це
була страшна картина – все село вийшло на зустріч з плачем і криком, дзвонили в церкві
55 дзвони» .
Особливої уваги вартує той факт, що тіло отця Конрада було нетлінне, без характерного запаху, зберігало колір та інші властивості, не притаманні покійнику, з рани витікала кров. «Коли тіло поклали до труни, то через катафалок аж на підлогу – до лівку
56
пройшла чиста кров. Жодного неприємного запаху не було. Тіло було свіже і гнучке»
.
У Страдчі після смерті о. Конрада залишилась його дружина Антоніна. Після другого приходу радянських військ вона з дочками Марусею і Славою, їх чоловіками і дітьми потрапила до табору втікачів у Штрасгоффі. Звідти син Володимир, що був лікарем, забрав матір до себе в Айзенштадт. Після приходу Червоної Армії до Айзенштадту він утік до Відня, пізніше до Інзбруку. За допомогою американської католицької організації переїхав до Мюнхена, потім до Америки, де вже у Філадельфії жила сестра Ярослава з родиною. Там померла дружина о.
57 Конрада. Найстарший син Стефан в час війни працював журналістом в армії .
53 З. Боровець. Страдч – свідок мучеництва. Львів 2007, с. 29.
54 Там само, с. 17.
55 о. І. Колтун. Власний відео – архів. (м. Городок 2009).
56 Л. Коваль. Знайти прилисток своїй душі на Страдецькій Хресній Дорозі. Львів 2009, с. 27-28. 57 Л. Коваль. Знайти прилисток своїй душі на Страдецькій Хресній Дорозі. Львів 2009, с. 27-28.

Через рік у 1942 р. у червні за бажанням дітей могилу отця Конрада було відкрито і тіло переложили в нову кращу труну. Тіло добре збереглося – воно не розкладалося, […] Руки були зложені на грудях, в них був хрест. Вони були у твердому стані. «Як доктора
58
(сина) так і всіх присутніх, стан отця Конрада усіх здивував […]» – свідчить отець Степан Усе життя отця Миколи Конрада було сповнене глибокою любов’ю до Бога, терпеливістю до ближніх, бажанням як найбільше спричинитися до спасіння душ. Отець мав передчуття, що небо готує його до особливої участі. «Одного разу на катехизації дістав отець хреста, якого носив на тілі, поцілував і сказав, що мусить загинути мученицькою смертю,
59 вказавшинаРозп’яття[…]» .
Отець д-р Микола Конрад був непересічною особою в історії нашої Церкви, – видатний релігійний мислитель, професор, поліглот, та волею Божою він став духовним опікуном убогих неосвічених селян, котрих полюбив усією своєю праведною душею – і вони, відчувши це, платили йому взаємністю.
Отець Конрад був убитий через ненависть атеїстичного режиму до Святої Католицької Церкви, за сумлінне виконання своїх обов’язків. Та скаженіючи від люті лише тіло можна було віддати нарузі, а безсмертна душа навіки втішається Господом у сонмі блаженних.
Разом з усім українським народом українське духовенство пройшло за неповні два
роки большевицької влади на наших землях хресну дорогу, що зробили його ще ближчим
60 дляукраїнськихмас .
Отець Микола Конрад був представником того активного ідейного духовенства, яке закладало здорові моральні та духовні підвалини у вихованні молоді – як студентської, учнівської, так і неосвіченої сільської. Завжди пам’ятав отець: кожного з них бог любить однаково.
58 о. І. Колтун. Власний відео – архів (м. Городок 2009).
59 Л. Коваль. Знайти прилисток своїй душі на Страдецькій Хресній Дорозі. Львів 2009, с. 31. 60 У боротьбі за волю України. Львів 2006, с. 382.
.

2. ІДЕЯ «ХРИСТИЯНСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ» У ТВОРЧОСТІ О. МИКОЛИ КОНРАДА
Проблема «християнського націоналізму» – це проблема об’єднання основних засад теорії і
61
Духівник товариства «Обнови» о. М. Конрад видав брошуру «Католицизм і націоналізм», в якій вивів сутність католицького націоналізму із Божої заповіді любові до ближнього, протиставивши його інтернаціоналізму (досягнення поставленої цілі будь-яким способом, навіть з порушенням етичних принципів)62 та лібералізму з большевизмом, як таким ідеологіям, що змагають за добром лише певного класу.
«Сучасний католицький і націоналістичний рух є новітнім хрестоносним походом.
Поєднання цих двох сил — це непоборима сила! Меч і хрест — ось надія народів і людства
практики націоналізму зі засадами християнської метафізики і етики
протягом усього життя отця Миколу Конрада, який понад усе любив свою Батьківщину, був щирим і розумним патріотом, і цю любов намагався всіма силами розпалити і в серцях інших.
на нове і краще завтра, щоб запанував Pax Christi in Regno Christi» — підкреслив о. М. 63
Конрад .
Тому, прийшовши до влади, націоналізм повинен забезпечити нормальне життя і спокій
нації, а тут може придатися тільки християнство, бо воно охороняє міць родини та мораль.
Власне в Україні процес синтезу націоналізму й католицизму розвивається в Обнові та
64 КАУМ .
У своїй праці «Католицизм і націоналізм», висвітлює основні напрямки націоналізму в модерному розумінні і був політичним напрямом, що ставив націю понад усе. Він вірив, що свобода настане, але лише тоді, коли досягне високого рівня нація, і її націоналістичні ідеї
65
61 о. К. Чехович. Генеза і суть націоналізму; Християнський націоналізм. Львів 1939, с. 17. 62 о. М. Конрад. Націоналізм і католицизм // Мета 1934. ч. 30 с. 5-6.
63 о. М. Конрад. Націоналізм і католицизм // Мета 1934. ч. 33 с. 5.
64 о. М. Конрад. Націоналізм і католицизм // Мета 1934. ч. 35 с. 3.
65 о. М. Конрад. Націоналізм і католицизм // Мета 1934. ч. 16 с. 7.
будуть визначальними у виборі власної і релігійної приналежності
О. Конрада не приваблювала ідеологія інтернаціоналізму. У розділі вищеназваної праці
«Націоналізм – патріотизм» він зазначає:
.
. Це питання турбувало

Інтернаціоналізмом називаємо думку, що осуджує поділ людства на нації і прямує до того, щоб усувати національні різниці між людьми і виробити такі типи космополітів, що почували б себе безпосередньо приналежними до цілого людства. Такими були в старині стоїки, а тепер прямують до цього соціалісти і комуністи. Націоналізм у вищезгаданому значінні є згідний з католицькою етикою і здоровою філософією. Такого націоналізму домагається закон
66 природи і добро людства .
Отець-філософ вважав націю угрупуванням природним. «Інтернаціональні угрупування ж можуть бути корисні лише для проведення деяких спеціальних завдань,
67
одначе вони не можуть охоплювати цілості життя і творити для нього рамки»
У своїй праці о. Микола Конрад покладався на давніх філософів, зокрема на Аристотеля, продовжуючи його у тому, що людина є з природи суспільним єством. А наслідком співжиття є спільнота крові, спільнота раси, спільна мова, спільна територія, звичаї, традиції, культура, релігія, державність, – «а те все впливає на уподібнення фізичних і психічних властивостей тієї групи, на їх почуття спільноти, окремішности від других, тощо –
68 словом,повстаєнація,воназдебільшогобересвійпочатоквмрячнійбувальщині» .Уцьому
середовищі, переконаний о. Конрад, твориться і національний дух. Народ співпереживає за свою спільноту, у ньому кристалізується те, що виходить за межі сімейних, родинних цінностей. «Націю можна назвати розширеною родиною, батьківщиною, що в’яже своїх членів дитячою любов’ю, пієтизмом, вдячністю, радощами від подвигів, потуги, слави й значіння народу, смутком з приводу невдач, готовністю до оброни перед ворожими нападами
69 і посвятою для добра нації» .
Подібний хід думок мав і д-р Чехович:
Проблема християнського націоналізму виявляє в деякій мірі порівняння активної любові до власної нації з активною любов’ю до власної родини. Добрий християнин найглибше може зрозуміти правдивий сенс родинного життя. Він краще буде любити своїх батьків і цілу свою родину і найкраще буде уміти помагати їм всіми своїми силами у всіх їх дочасних справах,
70 одночасно обороняючи християнське розуміння родинного життя взагалі .
Отець М. Конрад чітко розмежовує націоналізм та імперіалізм, бо національна держава не може виходити за свої географічні межі. Імперіалізм уже ототожнюється
66 о. М. Конрад. Націоналізм католицизм. Івано-Франківськ 2003, с. 5-6. 67 Там само.
68 о. М. Конрад. Націоналізм католицизм. Івано-Франківськ 2003, с. 5-6. 69 Там само.
70 о. К. Чехович. Генеза і суть націоналізму; Християнський націоналізм. Львів 1939, с. 30.
.

насиллям, а насилля не перебуває у злагоді з Божими законами. «Державний, правдивий націоналізм є в своїй глибині суперечний імперіалізмові, бо дає право розширити свої границі лише до національно-географічних меж і тому є здібний обмежити гарячку
71
мілітаризму,щонищитьпрацюмільйонів» .Справжнійнаціоналізмнеповиненставитисобі
за мету поневолювати й принижувати інші народи. Його не слід ототожнювати з шовінізмом. Християнство бачить у цілім людстві, як одну Божу родину:
[…] Ми всі злучені з собою загальною солідарністю цілого людства, всі молимося до «Отця нашого». Ми браття в Христі. Де нема того духу братерства, там нема й сліду християнства […] Спаситель світу наказав у прощальній молитві: Отче, дозволь, щоб усі були одне […]. На
72
таких засадах опирається християнський націоналізм
.
Слушно зауважує о. Конрад про те, що нація і держава не одно й теж, бо не кожна нація спроможна організувати вище формування на вертикалі свого буття – державу. Для цього замало спільних культурних, національно-етнографічної своєрідності. Необхідною умовою є ще й забезпечення дотримання чітко встановлених державних законів та матеріальних умов для своїх громадян.
У будові держав, крім національного чинника, грають роль ще й інші чинники, бо держава
може лише тоді існувати, коли є в силі забезпечити правовий лад і витворити публічний
добробут, який опирається на витворенні таких умов, на постачанні таких засобів, які дали ю
спромогу громадянам-членам держави, наскільки це можливе, дійти до приватного добробуту
73 […] .
Поряд з цим, радше як щасливий виняток, о. Конрад наводить цікавий приклад в
Швейцарії, яка з успіхом поєднала в собі «[…] три народи, чужі національно для себе і різної
конфесії. Живуть у згоді і спокою, маючи змогу найповнішого розвитку своїх національних
74 кольорів» .
У розділі «Національна держава», підтверджуючи свою думку міркуваннями св. Августина, о. Конрад безкомпромісно ставиться до усіх, хто намагається знищити чужу націю, асимілювати її з тією, яка поневолює. «Найбільше “магнум лютроцініюм”, (велике
71 о. М. Конрад. Націоналізм католицизм. Івано-Франківськ 2003, с. 8. 72 о. Д. Попович. ЧСВВ. Християнський націоналізм. Канада 1956, с. 22. 73 о. М. Конрад. Націоналізм католицизм. Івано-Франківськ 2003, с. 8-9. 74 Там само.

злодійство), як це сказав св. Августин, сповняє та держава, що відбирає якійсь нації душу,
75 виснажує фізично, спиняє її національний розвиток на будь-якім полі людського життя» .
У 20 – 30 рр. ХХ століття у Галичині виник націоналістичний рух. Взаємини Греко- Католицької Церкви й українського національного руху поділялися у теоретичному, практичному рівнях, в ідеологічній, політичній, економічній та інших площинах суспільного життя. Ідеологічна концепція «християнського націоналізму» проголошувала релігію, християнський світогляд та етику найвищим добром нації, єдиною основою для її державного відродження і розвитку. Спираючись на думки християнських теологів, св. Августина та св. Томи Аквінського ідеологи заснували націоналізм та християнській заповіді любові до ближнього, з якої походить обов’язок поліпшити долю ближніх і навіть при потребі віддати своє життя за друзів. Саме на противагу радикальному національному у міжвоєнний період виникає і розповсюджується ідеологічна концепція «християнського націоналізму», – про яку, як принцип доповнення християнської справедливості й любові Конрад висловився так:
[…] релігія є метою сама по собі. Вона в’яже нас безпосередньо з Богом, найвищим нашим
Добром, першою Причиною і найвищою Метою життя – буття. Релігія містить у собі вічні
цінності, а нація – дочасні, тому нація має бути підпорядкована релігії. Отже релігія не може
бути засобом для націоналізму, – а остаточною метою, найвищим добром і правдою для
76 нації .
Про те, що український народ повинен покладатися у всіх своїх змаганнях на Христа й Церкву висловлювалися й інші духовні особи – католики, зокрема, о. Дамаскин Попович, ЧСВВ:
Наш Український нарід, навернений св. Володимиром із поганства до Христа, відновлений
кров’ю св. Йосафата й інших, що загинули за святу Єдність, – повинен Богу дякувати, що є
членом Христової Церкви, яка під проводом Христового Намісника виховує його не тільки на
мешканця небесного царства, але і на чесного і гідного члена української християнської
77 нації .
Вірний шлях розвитку націоналізму бачив і д-р Констянтин Чехович тільки у поєднанні з християнськими засадами: «Протихристиянські тенденції деяких
75 Там само.
76 о. М. Конрад Націоналізм і католицизм // Мета 1934. ч. 34 с. 3.
77 о. Д. Попович. ЧСВВ. Християнський націоналізм. Канада 1956, с. 15.

націоналістичних теорій чи практик дехто помилково зачисляє до самої суті націоналізму, а
через те мусить дійти до помилкового висновку – ніби націоналізму взагалі неможна
78 узгіднитизхристиянськоюрелігією .
Отець Микола Конрад закликав націоналістів до об’єднання і співпраці: «[…] щоби й
наш націоналізм не йшов манівцями, але з гармонізувався з католицизмом, як два чисті тони
79 української душі, в один акорд» .
Отець намагається дати відповідь на те, як саме він розуміє термін «сучасний націоналізм»: «[…] розумію релігійний рух, оформлений католицькою ідеологією. Націоналізм і сучасний католицизм є близькі собі ідеалізмом й активізмом […] Націоналізм і
80
католицизм – це могутні союзники в боротьбі з лібералізмом і соціалізмом» . Д-р Чехович
81
переконаний, що християнський націоналізм глибше розуміє історичну місію своєї нації
.
Невід’ємною складовою, вважав о. Конрад, має бути співпраця між державою і
Церквою, яка в кінці все ж таки дасть результат: «Оцінкою вартості буде їх праця, яку
даватимуть для нації й держави. Члени нації мусять бути завжди чинні і виконувати повірену
82
їмроботу» .КонстянтинЧеховичпосилаєтьсянависловлюванняІ.Франка,якийдійшовдо
висновку, що ідеалом християнина є активна боротьба зі злом, та що:
Ідея прощення провини не суперечить ідеї боротьби зі злом і являється тільки її
доповненням. До такого висновку повинні дійти і ті українські націоналісти, котрі ще
добре не розуміють правдивої вартости християнської релігії в життю української
83 нації .
Церква вела як співпрацю, так і протистояння з націоналістами. Ставлення католицизму до націоналізму було позитивним у розумінні вищенаведеного. Чому ж було протистояння? Бо передвоєнний націоналізм мав на собі відбитки модерної ментальності, базованої на марксизмі.
[…] Цей передвоєнний націоналізм підпав під вплив модерної ментальнлсті, ліберальної й марксистської та в своїх, головно політичних виявах переходив межі слушности, […] плекав пересадний національний егоїзм (шовінізм), переймався духом імеріялізму і прямував до
78 о. К. Чехович. Генеза і суть націоналізму; Християнський націоналізм. Львів 1939, с. 17. 79 о. М. Конрад Націоналізм і католицизм // Мета 1934. ч. 16 с. 7.
80 о. М. Конрад Націоналізм і католицизм // Мета 1934. ч. 31 с. 2-3.
81 о. К. Чехович. Генеза і суть націоналізму; Християнський націоналізм. Львів 1939, с. 28. 82 о. М. Конрад Націоналізм і католицизм // Мета 1934. ч. 22 с. 3-4.
83 о. К. Чехович. Генеза і суть націоналізму; Християнський націоналізм. Львів 1939, с. 29.

здобуття для своєї нації чужих багатств, чужих територій і колоній та намагався проводити,
84 де лише вдалося, якнайширшу асиміляцію чужих народів .
До таких виявів передвоєнного політичного націоналізму католицизм відносився
негативно, «[…] визначаючи для здорового націоналізму етичні границі справедливости і
християнської любови», – зазначав о. Конрад у розділі «Передвоєнний націоналізм і
85
католицька церква» . Чехович не сприймав ідеї поневолення однієї нації іншою. Він
зазначав: «[…] добрий християнин мусить активно боротися проти несправедливости86 Модерний націоналізм ніс у собі хворобливі тенденції, які мали б забезпечити домінування однієї нації над іншими, антисемітизм. На його основі почали формуватися італійський фашизм, німецький національний соціалізм, французький націоналістичний рух. О. Конрад дав таку характеристику модерного націоналізму: «Модерний націоналізм дає перевагу психічним настроям, настроєвим, емоційним чинникам ніж переконанням, знанням філософії. Він оперує ефективними фразами, ентузіястичним гаслами і публічними
87 радіснимиманіфестаціями» .
Отець Микола торкається теми походження «модерного націоналізму», який був визвольним рухом поневоленого народу, як він зазначає: «Український модерний націоналізм постав з воєнного Духа борців за волю України і прямує до здобуття
88
революційними засобами Самостійної Соборної Української держави» . Цей Український
націоналістичний рух боровся з комуністичними організаціями, що взяли верх між
українським студентством. По завзятих боротьба націоналісти взяли верх і підпали під
89
духовнийвпливДонцова» .О.Конраднегативносприймаєдонцовськийнаціоналізм,бовін
спирається на філософію Ф. Ніцше, сина лютеранського пастора, в основі якої лежить крайній індивідуалізм, ідея надлюдини. А це заперечує християнські чесноти: любов, покору, милосердя, співчуття. Усе це Ніцше називав слабосильністю і був противником демократії. Отець журиться тим, що ця ідеологія проникла у свідомість, нехай частково, української
84 о. М. Конрад. Націоналізм католицизм. Івано-Франківськ 2003, с. 9-10.
85 Там само.
86 о. К. Чехович. Генеза і суть націоналізму; Християнський націоналізм. Львів 1939, с. 24. 87 о. М. Конрад. Націоналізм католицизм. Івано-Франківськ 2003, с. 10-11.
88 Там само.
89 о. М. Конрад. Націоналізм католицизм. Івано-Франківськ 2003, с. 10-11.

молоді. «Як бачимо, націоналістична ментальність Донцова, оперта на філософії Ніцше,
виразно осуджує християнізм з Ісусом Христом на чолі і ставиться до нього вороже. Цю
націоналістичну ідеологію приймає одна частина нашої націоналістичної молоді в цілості і в
90 частинах» .
Отже, священик-богослов виступав завзятим захисником інтегрального націоналізму, порівнював націоналістичні рухи в Європі з «модерним націоналізмом» Донцова в Галичині,
91
Обі ментальності – ліберально-марксистська і модерно-націоналістична твердо стоять на
атеїстичній платформі. Між модерним націоналістам є тенденція боготворити саму націю, і
втому розумінні вони часто уживають вислову: Нація понад усе! Вони приписують їй
властивості божества як найвищого добра, найвищої мети життя, а фашизм – релігією
92 батьківщини […] .
Отець наголошує, що треба ставити націю понад усе земне, як найвищу другорядну мету людського життя на землі, але це не можна вважати як найвищу мету взагалі.
Хто ставить націю чи її інтереси, добро, рацію стану, суверенність, тощо найвищим критерієм
добра і зла, правди й неправди і всяких людських цінностей, той ставить націю на місце Бога
[…] Погляд модерного націоналізму про вищість нації від релігії веде до примітивної
культури старинного поганства, коли кожен нарід мав свого божка, замкненого в границях
93 краю[…] .
Автор стверджує, що релігія є метою сама по собі. Вона в’яже людину безпосередньо з Богом, найвищим Добром. А неонаціоналісти, офіційно не відкидаючи релігії, на практиці користуються нею як засобом для добра держави, підпорядковуючи її державним цілям. «І в цій практиці криється замаскований атеїзм […] Релігія містить у собі вічні цінності, а нація –
94 дочасні; тому нація мусить бути підпорядкована релігії» .
Будучи стійким противником «ніцшеанства», о. Конрад не знаходить також нічого спільного між католицизмом з одного боку й лібералізмом та соціалізмом – з іншого. Він
90 Там само, с. 21.
91 Вимогою націоналізму Донцова була аморальність, що людина повинна керуватися ненавистю до своїх ворогів.
92 Там само, с. 23-24.
93 о. М. Конрад. Націоналізм католицизм. Івано-Франківськ 2003, с. 26-27.
94 Там само.
який пропагував ненависть та жорстоке безкомпромісне ставлення до своїх ворогів
Отець Конрад робить висновок, що модерний націоналістичний рух дуже споріднений
з лібералізмом і соціалізмом:
.

доводить, що лібералізм та соціалізм прямує лише до добра якогось одного класу – або
буржуазії, або пролетарів. «Тому перший і другий могли лишитися при егоїзмі й відкинути
95 Бога, третій (націоналізм) – мусів вернутися до альтруїзму і поклонитися Христові» .
З висоти часу, коли виразно простежуємо хід історії та минулих подій, можемо зробити висновок, як глибоко й чітко умів бачити й аналізувати о. Конрад суспільно- політичні процеси, що відбувалися навколо нього. Він застерігав від пагубного впливу марксизму на державу, а саме останній був складовою ментальності неонаціоналізму.
[…] у політично-суспільній ментальності неонаціоналізм ще не визволився від зовсім з-під впливу марксистської ідеології […] Тут і там диктатура партії, революція, насилля […] І тому ми є свідками заломання дотеперішньої націоналістичної їдеольогії та шукання співпраці з
96
Церквою на христових, високо-ідеалістичних засадах життя
.
О. Конрад переконаний, що здоровий і правильний націоналізм може бути побудований тільки на основі релігії – католицизму. «Релігія є коренем національної культури й могутности, бо все, що безбожницьке, безрелігійне й антинаціональне, шкодить
97 нації; а все релігійне сприяє їй, підносить і веде на верхів’я» .
Конрад не просто писав різні заклики і гасла, як священик – «націоналіст», але як активний ідеологічний поборник «Католицької акції», організованої Ватиканом, він беззастережно виконував і пропагував ті принципи, які у міжвоєнний період здійснювало керівництво католицької церкви, в напрямку якої і діяла Греко-Католицька Церква в Галичині.
Зібрати нову, енергійну, ентузіястичну еліту і поставити її під провід свідомих і характерних
вождів, і пхнути маси до чину, до рішучої і побідної боротьби з гнилим духом капіталізму і з
сатанинським комунізмом і до обнови людського життя: приватного родинного,
національного, державного не принципах християнської справедливості й любови – це наказ
98 ХХстоліття .
95 Там само, с. 33. 96 Там само, с. 32. 97 Там само, с. 28. 98 Там само, с. 24.

Ідеальним вважав поєднання релігійних та націоналістичних засад. «Сполука релігійного етносу з націоналістичним пафосом – це непереборна сила! Меч і хрест – ось
99
залежить доля людства – його розквіт або, навпаки – анархія, національні протистояння, руїни.
Наш український народ аж надто постраждав в останніх часах від поганського націоналізму наших сусідів; але і сам, нераз зведений поганськими засадами, розбивав себе та винищував кращих синів власного народу. Отже, нам треба звернути до
100 християнського світогляду, будувати і здобувати свою рідну батьківщину .
О. Микола Конрад, щиро прагнучи щасливого майбуття для України, як і його духовні брати-католики, вважав, що поділ людства на нації є природнім і це є одним з чинників, що мають забезпечувати щасливий розвиток народів світу, зокрема його Батьківщини. Натомість, він не сприймав усунення національної різниці, національну асиміляцію – інтернаціоналізм, космополітизм. Але цього замало, бо для гармонійності суспільства національний уряд мусить дбати про щиру співпрацю між державою і Католицькою Церквою. Націоналізм обов’язково мусить бути християнським. Отець наголошує: «Я переконаний про необхідність продовжувати і поглиблювати дружні стосунки з Апостольським Престолом […] І повстане нова ера віри, любові й сили, національної
101 могутньої єдности й одного непоборного фронту» .
надія народів і людства на нове краще завтра»
Від того, чи націоналізм буде опиратися на Христові засади й Католицьку Церкву,
.
99 Там само.
100 о. Д. Попович. ЧСВВ. Християнський націоналізм. Канада 1956, с. 23. 101 о. М. Конрад. Націоналізм католицизм. Івано-Франківськ 2003, с. 37.