142071126454ae55608d354 800x1066

Якими постають Божі ангели у нашій уяві? Прекрасними стрункими юнаками з золотим волоссям,  світлим обличчям і прозорими крилами. Та наші захисники на передовій уже називають ангелами тих, кого виглядають, як Божих посланців. Зрештою, вони ї є Божими посланцями, бо хоч  і не схожі зовні з тими  небесними безтілесними істотами, які дивляться на нас з образів, та у них живе ангельський дух, бо цілком безкорисно і жертовно  їздять у зону війни, аби доставити нашим  захисникам  усе  найнеобхідніше. Це волонтери, люди, без допомоги яких важко уявити собі «укомплектованого» воїна. Недавно мені випала нагода поспілкуватися з людиною, яка про спокійне життя  може лише помріяти… П. Михайло Радіховський з травня по кілька разів на місяць «подорожує» шляхами, що ведуть туди, де спекотно не від сонця, а від вибухів гармат. 

-         Що спонукало Вас долучитися до волонтерської праці?

-         Ще у травні мій знайомий запропонував супроводжувати його на Схід , бо маю зареєстровану мисливську зброю. Я погодився. Завантажили «бус» потрібними речами і поїхали в Ізюм.  Пересвідчився на власні очі, що наша допомога для військових вкрай необхіднаВідтоді й не залишаю цієї справи, бо хлопці завжди  щось просять привезти, то як не виконати їхніх замовлень?  Один випадок мене дуже розчулив. Якось ми зупинилися  на одному з блок-постів, віддали  хлопцям потрібні їм речі і поїхали далі. Мали  передати  в одне із сіл за Словянськом пакунок бійцеві з Нацгвардії ( ми часто возимо адресні передачі). «Петляли» довго об’їзними дорогами і коли через день їхали назад, то потрапили знову на згаданий блок-пост. Хлопці  ж  подумали, що ми вже повернулися зі Львова з новим вантажем та їхніми замовленнями і були розчаровані. Мені було дуже жаль їх і на душі залишився  неприємний осад.

-         До кого саме потрапляють привезені вами вантажі?

-         Маршрути були і бувають різні ( з метою безпеки не вказую назв населених пунктів – авт..) .  Приходиться їздити і польовими дорогами. Територію війни знаю вже краще,  аніж Західну Україну, – посміхається пан Михайло. - Залишаємо частину привезеного на блок-постах, у добровольчих батальйонах,  а найчастіше допомагаємо нашим 24 та 80 бригадам.

-         Чого найбільше потребують наші бійці?

-         На початках  приходилось довозити буквально все : продукти, воду, взуття, одяг, різні побутові речі. Зараз вже немає такої гострої «кризи», як колись. Отримують вже щось і від держави, але завжди є довгий список замовлень. Часто замовляють добротніші одяг та взуття, бо вони  швидко зношуються. Дуже просять привозити маскувальні сітки та захисні костюми за сезоном (зараз – білі, бо зима).

-         Було й таке, що хлопці не мали питної води і відстоювали дощову. А, взагалі, хочу сказати, що у наших бійців  виробилося почуття взаємної підтримки і турботи. Іноді приходиться возити щось з речей чи продуктів  по різних блок-постах і батальйонах, поки не залишиш комусь. Часто чую таке: « Везіть далі, може, хлопцям там більше потрібно, бо ми ще маємо».       

-         Скільки чоловік їде одночасно і які засоби захисту берете з собою у дорогу?  

-         А ніякі. Навіщо? Коли побачать тебе противники у «камуфляжі», а ще, не приведи Боже, кинеться їм в очі бронежилет, то можна потрапити у халепу, бо це вже - явно «укропи». Було й таке, що ми мало не потрапили у руки ворога.  Проминули наш блок-пост і через якийсь час мені спало на думку, що ми їдемо не тим шляхом, що потрібно. Розвернулися і  попрямували назад.  Коли поспілкувалися з нашими військовими, то зрозуміли, що були вже метрів за 200 від ворожого блок-поста. Ось так Божа сила не допустила, аби ми поїхали далі. А  буває нас в «бусі» 3-6 чоловік.

-         Чи  допомагають нашим військовим місцеві мешканці?

-         Приємно, бо зараз самі донеччани сформували волонтерські центри у Северодонецьку, Дебальцевому, Лисичанську. І туди наші воїни можуть звернутися зі своїми проханнями. Це вже певною мірою «розвантажує» нас  і дуже підтримує морально. Ніхто не має бути зараз пасивним. Кожен мусить робити щось корисного і допомагати тим, хто воює.



Пан Михайло після Різдвяних свят знову відправився у зону війни. Дякуємо за його жертовну працю. Зичимо йому міцного здоров’я, моральної витривалості, кмітливості, добрих товаришів. А головне – Божої опіки.

                                                                                                               Леся Коваль



Рахунок №1 у гривнях

volonter rahunok 1

Рахунок №2 у доларах

volonter rahunok 2

Рахунок №3 у євро

volonter rahunok 3