candles

 

Розкажіть, будь ласка, про індульгенції. Чи означає повна індульгенція, що католик, який її отримав, звільняється від перебування в чистилищі за всі гріхи свого життя до моменту отримання індульгенції? Що значить «індульгенція за померлих»? Чи отримує її той, хто молиться за померлих, або той, за кого моляться, виконуючи, зрозуміло, при цьому і інші умови отримання індульгенції?

Індульгенція, або відпуст – це повне або часткове зняття тимчасового покарання за гріхи.

Відомо, що гріхи бувають смертні, тобто ті, що передбачають вічне покарання, і повсякденні, які вічного засудження за собою не тягнуть, але перешкоджають входу в Царство Небесне без попереднього очищення шляхом чистилищних страждань, що і є тимчасовим покаранням. Тільки щире каяття у смертних гріхах і Таїнство Покаяння може звільнити людину від вічного засудження, але це не означає, що буде скасовано і покарання тимчасове. Саме для уникнення останнього накладається покута на грішника, який вже розкаявся, виконуючи яку, людина повністю звільняється від будь-якого покарання за гріх. Страждання у чистилищі – це та покута, яку в день суду накладе на нас Сам Бог, якщо ж, звичайно, ми станемо перед ним вільними від смертних гріхів. Це посмертне чистилищне покарання буде накладено за всі наші повсякденні гріхи і за всі розкаяні смертні гріхи, які ми ще не спокутували на землі. Накладається це покарання для задовільнення Божого правосуддя.

Проте страждання Ісуса Христа на хресті віддали вже цьому правосуддю безмежне задовільнення за гріхи всіх людей, до цього духовного скарбу слід додати ще й заслуги Богородиці і всіх святих. Саме тому ми можемо отримати не тільки прощення в Таїнстві Покаяння, а й звільнення навіть від чистилищного покарання, вдаючись до цієї скарбниці благодаті, розпоряджається якою Церква, яка є ні чим іншим, як містичним тілом Самого Христа. Саме Церква і накладає на людину покуту і дозволяє їй отримати індульгенцію, тобто прощення.

Індульгенції, або прощення, що даруються Церквою в силу заслуг Христа і всіх святих, залежать від численних діянь, які пропонується здійснювати християнину. Індульгенцію можна отримати, наприклад, читаючи особливі молитви, відвідуючи деякі місця паломництва, молячись про Святішого Отця, роблячи справи милосердя, відвідуючи кладовища і т. д. Всі умови індульгенцій суворо обумовлені та визначати їх може тільки Папа Римський або, іноді, правлячий єпископ.

Для отримання індульгенції необхідно бути вільним від всіх тяжких гріхів, отримавши прощення у Таїнстві Покаяння, мати щирий намір отримати індульгенцію і виконати всі необхідні приписи.
Індульгенції бувають повні і часткові. При отриманні повної індульгенції прощається все тимчасове покарання. При отриманні часткової індульгенції – його частина. До недавнього часу (це ще можна зустріти в старих молитовниках) часткові індульгенції вказувалися в днях, тижнях, роках. Проте, зроблено це було лише для виділення більш вагомих індульгенцій, адже чистилище знаходиться не на землі і перебування там земним часом не вимірюється. Сьогодні Церква вже конкретний час за індульгенціями не закріплює, розділяючи їх тільки на часткові і повні. Індульгенцію можна отримати не тільки для себе, але і для душі вже померлої людини, яка знаходиться в чистилищі.
Поширене уявлення про купівлю-продаж індульгенцій в Католицькій Церкві засноване на середньовічних протестантських вигадках. Добровільні пожертвування, як на Церкву, так і на справи милосердя, зовсім не були платою за індульгенцію, а були свого роду милостинею, що дається кожним християнином у відповідності до своїх можливостей, і розмір цих пожертвувань не збільшував і не зменшував силу індульгенції. Так що про продаж індульгенцій мова не йде.

Отримувати індульгенції якомога частіше – справа будь-якого благочестивого католика, але у справі нашого спасіння покладатися лише на них не слід, бо цілком може статися, що через недостатнє виконання покладених умов, наприклад, через брак нашого внутрішнього каяття, ми не отримаємо повну індульгенцію. Тому завжди треба намагатися і всіма іншими способами умилостивити Бога і виправляти своє життя, будучи абсолютно впевненим у небесній допомозі на шляху спасіння.

Олександр Крисов
Джерело:CREDO

 

Для чого потрібно молитися за померлих?


Свята Христова Церква – це містичне Христове Тіло, що об'єднує всіх охрещених вірників на землі, в небі і в чистилищі. Звідси говоримо про Церкву воюючу, прославлену і терплячу. Те взаємне з'єднання всіх вірників на землі, в небі і в чистилищі ми називаємо спільнотою святих. Всіх членів тієї потрійної спільноти зв'язує одна і та сама любов до Господа Бога і до ближніх. І якраз на науці святої віри про спільноту святих основується прадавня практика Церкви молитися за тих, хто відійшов до вічності. Спільнота святих на всіх нас накладає обов'язок молитися за душі померлих.
Прадавня традиція
Традиція молінь за душі померлих сягає в далеку давнину. Про неї говорить нам святе Письмо Старого Заповіту. В другій книзі Макавеїв читаємо, що Юда Макавей після перемоги над ворогами «зібрав 2000 драхм сріблом і послав їх в Єрусалим, щоб там приносили жертви за гріхи тих, що полягли..., бо це свята і спасенна думка молитися за померлих, щоб вони очистились від своїх гріхів. Тому він і приніс жертву благання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха» (2 Мак. 12:43-46).
Цю священну традицію перейняла і Христова Церква. Другий Ватиканський Собор у догматичній конституції «Про Церкву» проголошує: «Признаючи повну спільноту цілого Містичного Тіла Ісуса Христа, Церква на землі, від самих початків християнської релігії плекала пам'ять померлих з великою побожністю».
В перших століттях християнства, коли похорон відбувався перед полуднем, то в церквах за душу покійного служили Святу Літургію, на якій усі вірники приймали Святе Причастя. Св. Августин († 430) каже, що на похороні своєї матері Моніки він правив Святу Літургію, як це було у звичаю. У «Житті св. Амброзія» сказано, що на його похороні була Свята Літургія. Історик Євсевій († к. 340) говорить про відправу Святої Літургії на похороні цісаря Костянтина Великого († 337). Коли ж похорон відбувався пополудні, то Літургії вже не було, а головну частину похорону творили співи псалмів і читання святого Письма. Здавна маємо прощальну молитву на похороні.
Св. Моніка, будучи на смертельній постелі, ось так просила свого сина Августина: «Похороніть моє тіло, де б це й не було, і про нього не журіться. Однак одного у вас прошу, щоб ви завжди на Святій Літургії пам'ятали про мене».
Св. Єфрем Сирійський († 373) у своїм заповіті залишив таку просьбу: «Дайте мені на прощання молитву, псалми і Жертву Святої Літургії. А по 30 днях зробіть поминки за мене, бо померлі дістають поміч через Святу Літургію, що її живі жертвують».
Практика Східної церкви
Хоч свята Церква щоденно пам'ятає про душі померлих на Святій Літургії і в богослужіннях, то все таки вона, як добра мати, під час церковного року визначає ще окремі дні на молитви за померлих. Такі дні звемо задушними або поминальними. У нашій Церкві маємо такі традиційні практики:
Задушні суботи, що в них богослужби цілковито присвячені молінням за померлих. Сюди належить субота перед неділею М'ясопусною, друга, третя і четверта субота Великого Посту та субота перед Зеленими Святами.
На Утрені суботи перед М'ясопусною неділею Церква молиться: «Отців і праотців, дідів, і прадідів, від перших аж до останніх... всіх пом'яни, Спасе наш!».
Крім того Східна Церква має прадавній звичай поминати померлих у 7-ий,( 9-ий) і 40-ий день після смерті. Поминаємо також; померлих у річницю їхньої смерті.
Молитва за душі в Чистилищі
Головна мета наших молінь за померлих стосується душ у чистилищі, бо душі, що в небі, вже не потребують наших молитов, а тим, що в пеклі, наші молитви нічого не допоможуть. Існування чистилища - це правда святої віри. Що таке чистилище і хто йде до нього після смерті? Святе Письмо каже: «До неба нічого нечистого не ввійде» (Одкр. 21:27). Отож, чистилище - це місце, де душі померлих відбувають дочасну покуту за свої недосконалості, повсякденні гріхи та тяжкі гріхи, відпущенні у сповіді, але ще не спокутовані.
Загальна наука святих Отців Церкви проголошує те, що в чистилищі є муки вогню. Св. Августин каже: «Чистильний вогонь е багато більше болючий, а ніж усе, що людина на землі може перетерпіти». Муки у чистилищі тільки тим відрізняються від мук у пеклі, що вони не є вічні. Час їхньої тривалості залежить від Божої волі. Він може бути короткий, але може тривати навіть цілі століття. Тому Церква у своїх моліннях завжди згадує всіх від віків спочилих. В М'ясопусну суботу, на вечірній стихирі за померлих, співаємо: «Упокой, Господи, всіх, що побожно спочили: в пустинях чи в містах; на морі чи на землі або на іншому місці: князів, архієреїв, священиків, ченців і мирян у всякому зрості й роді, та сподоби їх небесного Твого царства».

На нас тяжить великий обов'язок помагати тим бідним душам. Того вимагає від нас:
1. Любов до Бога і ближнього. Душі, що в чистилищі є Божими приятелями, і мають запевнене небо. Тож, помагаючи їм ми даємо докази любові до Бога, бо помагаємо дістатися до неба тим, що їх Він любить, і таким чином збільшуємо Божу славу.
2. Вони безпомічні. Душі в чистилищі залишені тільки на Боже милосердя і наші молитви. Вони терплять і не мають більше можливості збирати собі заслуги, бо час для на них закінчився на землі. Всяка безпомічність природно викликає в нас почуття милосердя. Христос доручає нам у кожнім найбіднішім бачити себе самого. Милосердя для ближніх - це милосердя для Христа. «Що-небудь ви зробили одному з моїх братів найменших - ви мені зробили» (Мт. 25:40).
3. Любов наших найдорожчих. Може в чистилищі знаходяться наші найдорожчі: батько, мати, чоловік, жінка, брати, сестри, добродії і приятелі, тож любов вимагає, щоб ми про них пам'ятали. Може вони роками чекають на нашу допомогу, а вона не приходить. Наша любов до них не сміє закінчитися з їхньою смертю.
4. Їхнє заступництво в Бога могутнє. Вони не можуть собі помогти, але можуть молитися за нас. І Господь Бог радо вислухує їхніх молитов, бо їх любить. Св. Іван Віяней каже: «Якщо б люди знали, яку силу над Божим Серцем мають ті добрі бідні душі і які то ласки можна б за їх посередництвом отримати, то ніколи про них не забували б. Треба багато за них молитися, щоб і вони за нас багато молилися».

Вони знають, хто за них молиться. Скільки душ ми своїми молитвами визволимо з чистилища, стільки матимемо заступників перед Богом, опікунів за життя та помічників у всякій потребі.
Як допомагати душам у чистилищі?
Маємо різні способи, щоб їм допомагати. При своїх появах вони самі кажуть, що їм найбільше помагає.
1. Свята Літургія. Душі з чистилища, як комусь з'являються, то на першому місці ставлять святу Літургію. Нічого дивного, бо це найцінніша жертва Божого Сина. Кожна Служба Божа має таку надзвичайну вартість, що вона одна могла б усі душі звільнити з чистилища, якщо б Господь Бог того бажав і дозволив. Ми можемо заслуги кожної Служби Божої, що в ній беремо участь, жертвувати за душі в чистилищі. Було б дуже похвально, часто правити Святу Літургію за померлих у родині або за душі в чистилищі.
2. Молитва. Кожну молитву можна жертвувати за душі в чистилищі, а передусім відпустові молитви, що їх доручає свята Церква. Св. Іван Золотоустий говорить: «Ти кажеш: «Я оплакую моїх дорогих померлих». Але було б краще, якщо б ти помагав їм молитвами, милостинею і Святою Літургією, а не тільки сльозами».
3. Святе Причастя. За кожний раз, коли ми приймаємо Святе Причастя на Літургії, то можемо жертвувати його за душі в чистилищі.
4. Справи милосердя. Всякий добрий акт чи діло, що його робимо для наших ближніх, можемо жертвувати за душі в чистилищі, маючи при цьому добрий намір.
5. Справи покути. Сюди належить наш піст чи то добровільний, чи установлений Церквою, наші поклони, коліноприклонні молитви, кожне інше покутне діло.

З вищесказаного ясно виходить, що це наш обов'язок помагати душам у чистилищі. Того бажає собі Христос, того вимагає свята Церква, любов ближнього і наша користь.
Одного разу Ісус Христос, у своєму об'явленні св. Ґертруді, сказав: «Якщо хтось вирятує одну душу з чистилища, то він показує мені таку любов, наче б зняв з моеї голови тернову корону або мене самого зняв з хреста». Якщо будемо милосердні для душ у чистилищі, то колись і для нас Христос буде милосердний, бо Він сам каже: «Блаженні мило сердні, бо вони милосердя доступлять» (Мт. 5:7), та «якою мірою ви міряєте, такою й відмірять вам» (Лк 6:38).

 

На чому ґрунтується віра Церкви в існування чистилища?

Для багатьох людей залишається загадкою вчення Католицької Церкви про Чистилище. Часто виникають запитання, що це таке і звідки походять знання про його існування. Одні вважають Чистилище окремим місцем, на подобу того, яке представив у своїй «Божественній комедії» Данте Аліг'єрі, інші вважають Чистилище прокляттям або покаранням, треті бачать у ньому всього лише необґрунтовану вигадку, підстав для якої у Святому Письмі немає.
Треба відзначити, що справді у Біблії немає слова «чистилище», оскільки це теологічний термін, який ввели пізніше, але говорити що у Святому Письмі немає спогадів про нього – неправильно. Догмат про Чистилище прийняли, головним чином, на Ферраро-Флорентійському і Тридентскому соборах (XV–XVI ст.) на підставі церковних традицій, які посилаються на деякі тексти Писання. Про них ми й розповімо.
По-перше, варто зазначити, що Церква називає Чистилищем стан, в який потрапляють ті, хто вмирає в стані близькості з Богом, але все ж потребує очищення для того, щоб отримати святість, необхідну для входу в небесне щастя. Це не конкретне місце, але саме тимчасовий стан, в який душа людини, яка не мала важких гріхів, потрапляє після смерті й проходить очищення, потрібне, щоб отримати радість перебування поряд з Богом. Також це не прокляття і не покарання. Чистилище дає душі людини можливість досягти небесного щастя.
Незважаючи на те, що догмат про Чистилище остаточно затвердили тільки в XVI ст., віра в можливість очищення від гріхів після смерті була в Церкві від початку.
Уже деякі Отці Церкви, як наприклад св. Кипріан, який помер 258 року, підтримував вчення про існування Чистилища, базуючись на словах Ісуса, записаних в Євангелії від Матея: «Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не віддав тебе судді, а суддя возному, щоб тебе не вкинули в темницю. Істинно кажу тобі: Не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага» (Мт. 5,25-26).
Св. Кипріан стверджував, що для покійних, особливо для мучеників, спасіння настає відразу після смерті. Також він говорив про те, що ті, хто помирає в тяжкому гріху, відразу потрапляють до пекла. З цим було все зрозуміло. Але він думав також про тих віруючих, які під час переслідувань відмовлялися від віри, але потім шкодували за це і каялися. Оскільки деякі з них вмирали до кінця не відкупивши свій гріх (в ті часи віруючі повинні були довго спокутувати гріхи і тільки після цього могли примиритися з Церквою), він стверджував, що для таких людей існувала можливість продовжити очищення після смерті – саме в Чистилищі.
В Євангелії є ще одна вказівка на існування Чистилища – коли Ісус говорить про гріх, який не буде прощений «ні в цьому світі, ні на тому» (Мт. 12, 32). Ці слова свідчать про те, що деякі гріхи можуть бути прощені й після смерті. Згідно з вченням Церкви, це відбувається саме в Чистилищі.

Окрім Євангелій в інших частинах Святого Письма є вказівки про існування того, що ми називаємо Чистилище. Наприклад, св. Павло пише: «За благодаттю Божою, даною мені, я, мов мудрий будівничий, поклав основу, а інший на ній будує. Нехай же кожний вважає, як він будує. Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, якою є Ісус Христос. Коли ж хтось на цій основі будує з золота, срібла, самоцвітів, дерева, сіна, соломи, – кожного діло стане явне; день бо Господній зробить його явним; бо він відкривається в огні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно. І коли чиєсь діло, що його він збудував, устоїться, той прийме нагороду; а коли чиєсь діло згорить, то він зазнає шкоди; однак він сам спасеться, але наче крізь вогонь» (1 Кор. 3, 10-15). У цьому фрагменті Апостол народів говорить про очисний вогонь, який відкриває шлях до спасіння. Хоча тут і не йдеться прямо про Чистилище, проте саме опираючись на нього Церква почала розвивати своє вчення на цю тему.
Нарешті ще одна вказівка про існування Чистилища міститься в старозавітній Другий Книзі Макавеїв. Там йдеться про загиблих під час битви воїнів, за яких приносили жертву і молитву: «Тому він (Юда Макавей) і приніс жертву переблагання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха» (2 Мак. 12, 46). Цей фрагмент знову ж вказує на існування можливості молитися за душі померлих, які мають можливість «очиститися від гріха». Якби вони перебували в пеклі, молитвою ми б їм уже не допомогли, а якщо на Небі – то молитви їм уже були б непотрібні. З цього випливає, що душі померлих, які були в дружбі з Богом, потрапляють в тимчасовий, проміжний стан очищення, який ми називаємо чистилищем. Таким чином можна побачити, що вчення Церкви про чистилище не є необґрунтованою вигадкою, але базується на текстах Святого Письма.

Джерело: CREDO

 

Чистилище: любов, очищувана любов’ю

Слова «чистилище» немає у Біблії. Воно з’явилося тільки у ХІІ столітті. Але від початку християни визнавали, що по смерті є можливим очищення від недосконалостей, так, аби могти уповні радіти в Небі. Чим, власне, є чистилище?
Purgatorium. Це латинське слово перекладається як «чистилище». Цього слова немає у Святому Письмі; що більше, Біблія ніде виразно не висловлюється на цю тему. Ми більше маємо справу з певною інтуїцією, яку нам пропонує біблійне об’явлення. Християнські письменники (св. Августин, св. Григорій Великий та інші) прийняли і розвинули думку про те, що померлі можуть підлягати якійсь формі посмертного очищення і вдосконалення перед тим, як осягнути повноту щастя в Небі. Вони не говорили безпосередньо про чистилище: ішлося про «вогонь, який очищає».
Ця ідея набула виразніших рис у Середньовіччі й була остаточно сформульована Церквою як істина віри на Соборах: ІІ Ліонському (1274), Флорентійському (1438–1445), Тридентському (1545-1563). Неспокійна людська уява творила інколи надто матеріальні бачення чистилища як Божої в’язниці, де людина має відбути серію лікувальних тортур. Його навіть трактували «географічно», як середню країну, що лежить десь між пеклом і небом. Скупість біблійних переказів схиляє до стриманості і певної скромності. Істина про чистилище, «очищена» з надміру фантастичних уявлень, залишається дуже важливим елементом християнської надії. Листопадовий час молитви за померлих сприяє катехезі на її тему.
Думка свята і благочестива
Місцем неперервного переказування істини про чистилище (ще до вироблення самої доктрини) була і залишається практика молитви за померлих. Зрештою, основоположний біблійний текст, на який посилається Церква, навчаючи про чистилище, стосується саме молитви за померлих. Текст із 2 книги Макавеїв (12, 39-42) розповідає про те, як Юда, один з очільників ізраїльського повстання Макавеїв, звелів влаштувати молитви і складання жертв за загиблих вояків, при яких було знайдено поганські амулети. Убиті були мучениками, які загинули, захищаючи віру в Бога Ягве, юдейський Закон і традицію. Але знайдені при них фігурки свідчили, що їхня віра не була досконала. Вони шукали допомоги у божків, а отже, порушували Закон Мойсея, за який воювали і за який віддали життя. Це класична ситуація. Герой і лайдак, святий і грішник часто живуть в одній і тій самій людині.
«В той час усі благословили Господа, справедливого Суддю, який чинить скрите явним; і почали вони молитися, благаючи, щоб гріх, який стався, простився їм цілковито. Юда ж, шляхетний муж, умовив вояків берегти себе чистими від усякого гріха, не пускаючи з ока те, що сталося з-за гріха полеглих. Він зібрав з кожного поголовно, зо 2000 драхм сріблом, і послав їх у Єрусалим, щоб принести жертву за гріх; тим вельми гарним та благородним учинком він виявив, що мав на думці воскресіння, — бо якби він не надіявся, що полеглі встануть з мертвих, зайвим і смішним було би молитися за мертвих. При цьому мав він на увазі прекрасну нагороду для тих, що благочестиво вмирають, — що за свята й благочестива думка!» (2 Мак 12, 41-45).
Цей текст постав за 165 років до народження Христа. Виразно видно, що натхненний автор виходить із того, що по смерті можливим є духовне очищення для людей, які помирають із якимось тягарем на сумлінні. Що більше, можливим є заступництво перед Богом за цих померлих і випрошування для них благодаті прощення.
Рання Церква спонтанно перейняла цю переконаність. Прохання про молитву ми знаходимо на християнських надгробках. Молитва за померлих з’явилась дуже рано у Літургії. Святий Кирило Єрусалимський пише: «Згадуємо також померлих: насамперед патріархів, пророків, апостолів, мучеників, аби Бог, з огляду на їхні прохання і заступництво, прийняв наші молитви. Потім молимося за померлих отців, єпископів і взагалі за всіх, хто з-посеред нас заснув. Ми бо віримо, що молитва допомагає душам, зокрема тим, за які складається ця свята і вражаюча жертва» (Євхаристія). Існує міжлюдська солідарність понад межею смерті. Святі у Небі моляться за живих на землі, ми молимося за тих, хто вже відійшов. Але якщо просимо про їхнє очищення, то це означає, що вони ще в якомусь стані «присінку» в очікуванні на Небо.
Узи, сильніші за смерть
Святий Августин присвятив чимало зворушливих сторінок у «Сповіді» своїй матері Моніці. По її смерті він гаряче молився за неї: «Знаю, що матір моя жила милосердно і від усього серця відпускала провини тим, хто перед нею провинився, отож і Ти відпусти їй провини, якщо вона якісь скоїла за стільки довгих років після таїнства води Спасителя». Прекрасними і глибокими роздумами на цю само тему поділився з нами Бенедикт XVI в енцикліці «Spe salvi»:
«Переконаність у тому, що любов може проникати в загробний світ, що є можливо взаємно давати і отримувати, залишаючись зв’язаними один з одним вузлами любові по той і по цей бік смерті, була основоположною для християнства протягом усіх віків і сьогодні також залишається утішливим досвідом. Хто не випробовував потреби донести до своїх близьких, що вже пішли на той світ, знак доброти, подяки, а, можливо, і прохання про прощення? Тепер слід задати собі таке питання: якщо “чистилище” просто означає стан очищення вогнем у зустрічі з Господом, Суддею і Спасителем, як у такому разі може втрутитися третя особа, хай навіть особливо близька до померлої людини? Роздумуючи над цим, потрібно усвідомлювати те, що жодна людина не є якоюсь замкнутою в собі монадою. Наше життя знаходиться в глибокому спілкуванні з життям інших, за допомогою безлічі взаємодій пов’язане одне з одним. Ніхто не живе сам собою. Ніхто не грішить сам собою. Ніхто не спасається сам по собі. У моє життя постійно входить життя іншого: в те, що я думаю, говорю, роблю, здійснюю. І, навпаки, — моє життя входить у життя іншого: на зло, як і на добро. Отже, моє клопотання про іншого зовсім не є для нього чимось чужим, чимось стороннім, навіть після смерті. У сплетіннях буття моя подяка йому, молитва за нього може означати маленький крок до його очищення. І разом з тим немає потреби погоджувати земний час з часом Бога: у спілкуванні душ закони земного часу перестають діяти. Ніколи не пізно торкати серце іншого, так само як це ніколи не марно».
Ми — сполучені посудини. Читаючи слова Бенедикта, ми краще розуміємо істину, яку визнаємо у Символі віри: «вірую в спілкування святих», і її поєднання з істиною про чистилище.
Погляд як вогонь
Другим мотивом, тісно пов’язаним із чистилищем, є життєвий досвід покути. Коли чинимо комусь якесь велике зло, то розраховуємо на прощення. Але самого прощення замало. Справедливість вимагає якоїсь форми покарання, яке людина сама прагне на себе накласти. Людина відчуває, що мусить відпокутувати цей гріх, пройти якийсь вид духовної реабілітації, очищення, скинення з себе тягаря скоєної кривди. Серце вимагає сокрушення.
В Ірландії, за старою традицією, один з островів на озері Лох Дерг названо «Чистилищем св. Патрика». Християнська легенда, що сягає V століття, оповідає, що там знаходився вхід до чистилища. Вже півтори тисячі років люди прибувають на цей острівець, аби відбути покутне паломництво. Вони проводять там три дні у молитві та пості. Паломники ходять по острову босоніж, моляться Розарій, стоять навколішки на каменях, освячених молитвою поколінь. Навіть у наші часи там щороку з’являється близько 30 тисяч покутників. Прагнення покути за гріх глибоко вписане в людину. Чистилище є шансом такої покути по той бік. Коли Закхей прийняв Ісуса у своїм домі, він спонтанно проголосив не тільки винагородження покривджених, а й те, що половину майна віддасть убогим. Ніхто його до цього не примушував; то було відшкодування, яке він сам на себе наклав. Зустріч з Ісусом викликала в ньому прагнення очиститися.
Молодіжний катехізис «Youcat» викладає істину про чистилище досить оригінально. Він посилається на сцену, яка розігралася після зради Петра. Одразу як півень заспівав, Господь обернувся і поглянув на нього. «А Петро, вийшовши геть, заплакав гірко» — оце образ чистилища. «Господь погляне на нас, сповнений любові, а ми згоримо зі встиду та відчуємо проймаючий жаль через свою поведінку, погану або ж “тільки” позбавлену любові. Допіру після цього очищення болем ми станемо здатні відповісти на Його погляд у незатьмареній радості Неба». Зізнаюся, що я вперше зіткнувся з таким зіставленням уривка про скрушеного Петра з істиною про чистилище. Мені це видається цілком переконливим. Ця сцена показує, що чистилище то не так місце, як стан душі. Це дійсність, яка розігрується у просторі між людиною і Богом. Це зцілення, очищення людської любові; це момент відкриття правди про власну вбогість. Це завжди болюче, тому і сльози. Перехід через чистилище не є свавіллям Бога; це радше неминучість, яка випливає з нас самих, із нашої слабкості. То ми самі прагнемо чистилища. Вчення Церкви, говорячи про чистилище, посилається на уривок з Першого послання св. Павла до Коринтян (3, 11-15). Апостол порівнює людське життя з будуванням на фундаменті, яким є Христос. Якість побудованого ми зможемо перевірили завдяки вогню, який можна інтерпретувати як метафору Божого суду. «І коли чиєсь діло, що його він збудував, устоїться, той прийме нагороду; а коли чиєсь діло згорить, то він зазнає шкоди; однак він сам спасеться, але наче крізь вогонь» (3, 14-15). Інтуїція чистилища виражена словами «наче крізь вогонь». Ці слова не раз провокували різних авторів до надміру чуттєвих образів страждань у чистилищі. Тим часом, як підкреслював Бенедикт XVI, цим вогнем, який очищує і преображує людину, є сам Христос.
Чистилище на землі?
Якщо ми у своїй уяві очистимо чистилище від надміру матеріальних чи наївних уявлень, то відкриємо, що він несе потужний заряд надії. Бог прагне нашого спасіння. З Його боку чистилище то не кара, а дар переображувальної переміни. Тут над усе діє Божа любов. То вона є вогнем, що спалює. Можна послатися на досвід, якого набув більшою чи меншою мірою кожен з нас. Ідеться про ті гіркі хвилини, коли ми відкриваємо, що підвели когось, хто дуже нас любить. Нелегко тоді поглянути в очі люблячій людині. Нас палить сором, упокорює власна вбогість, недосконалість. Однак цей вогонь зцілює серце. Народжує до нової, глибшої любові. У цих персональних, внутрішніх категоріях треба дивитися на істину про чистилище. «Аби з’єднатися з Богом у спільноті життя, ми повинні бути сповнені любові, як Він сповнений любові. Жоден атом, жодне зернятко егоїзму не може існувати в Богові. Любов може прийняти тільки інша любов. Хто ж насмілився би думати, що в годину смерті вже перебуває у стані досконалої любові і в ньому вже немає ані найменшої часточки егоїзму? Це неможливо. Тільки Діва Марія була єдиним винятком», — написав Франсуа Варійон SJ. Цей же самий теолог звертає увагу, що земні страждання є формою чистилища на землі.
Однак ніщо не спрацьовує механічно. Саме по собі страждання автоматично нікого не облагороджує. Отець Юзеф Тішнер, як помирав, то написав на листівці до свого приятеля: «Не ушляхетнює». Страждання може бути шансом освячення, але воно буває тільки деградацією і нічим більше. Все залежить від того, як людина сприймає своє страждання, чи спроможна єднати його з Розп’ятим. Отож якщо кажемо, що хтось відбуває «чистилище» не землі, то обов’язково потрібно використати лапки.
У точному сенсі чистилище стосується ситуації після смерті; але, з іншого боку, правдою є, що кожна зустріч із Богом, також і під час земного життя, є у певному розумінні очищенням. Істина про чистилище дає надію. Проте не слід розмивати меж поміж чистилищем і пеклом. Чистилище становить шанс для тих, хто в хвилину смерті принциповим чином звернений до Бога. Їхнє основоположне «так» Богові є більшим від будь-яких життєвих «ні». Людська свобода може, на жаль, привести до радикального «ні» щодо Бога. Святе Письмо застерігає від такої можливості. Але Церква ніколи нікого не проголосила засудженим. Вона має відвагу подавати тільки імена святих, а всіх померлих доручає Богові в молитві.
Треба витримати напруження між правдою про реальну можливість загубити себе в пеклі та надією на спасіння кожної людини. Зауважмо, що чистилище остаточно говорить про любов. Про любов Бога, яка нас очищує, про любов людей, які, молячись за померлих, допомагають своєю любов’ю їхньому освяченню.

о. Томаш Яклевіч,
Джерело: CREDO

 

Питання: «Чому так важко потрапити відразу в Рай?»

Відповідь: Згідно з вченням Церкви, спасається і потрапляє в Рай той, хто знаходиться в стані Божої благодаті. Однак це не означає, що в Рай потрапляють негайно: шлях до нього лежить через Чистилище.
Чистилище – це не покарання, а милість. Як свідчить Катехизм Католицької Церкви, «ті, хто помирає в благодаті і мирі Божому, але не є зовсім очищеними, хоча їм і забезпечене вічне спасіння, після смерті зазнають очищення, щоб знайти святість, необхідну для вступу в радість небесну».
Церковне Передання, посилаючись на деякі тексти Писання, говорить про очищення вогнем: «Тому кажу вам: Усякий гріх, усяка хула проститься людям; але хула на Духа не проститься. І коли хтось каже слово проти Сина Чоловічого, йому проститься. Коли ж хтось скаже проти Святого Духа, йому не проститься ні в цьому світі, ні на тому» (Від Матея 12,31-32)
Виходячи з цього судження, ми можемо зрозуміти, що деякі гріхи можуть бути відпущені в цьому віці, а деякі – в прийдешньому. Апостол Павло говорить, що «кожного справа виявиться, бо день покаже, тому що у вогні відкривається, і вогонь діло кожного випробує, яке воно є. У кого справа, яку він будував, встоїть, той отримає нагороду. А у кого згорить, той матиме шкоду, та сам він спасеться, але так, ніби з вогню».
Хоча догма про Чистилище була прийнята Католицькою Церквою тільки в XV столітті, і на Заході, і на Сході Церква завжди вірила, що душі тих, що покаялися не до кінця або померли в недосконалості, після смерті повинні пройти очищення, і тому їх підтримують заупокійними молитвами.


Джерело: CREDO

 

ЯК ДОПОМАГАТИ ДУШАМ В ЧИСТИЛИЩІ?


Коли душа покидає цей світ в стані ласки, але має борги перед Божою Справедливістю і повинна очиститись у вогні страждань від усіх наслідків гріха – вона потрапляє у Чистилище.
По своїй суті, муки Чистилища нічим не відрізняються від пекельних мук, окрім того, що в Чистилищі присутня Божа любов і впевненість у досягненні вічного щастя у Небі, а в пеклі душі ненавидять Бога і знають, що їхні муки вічні. Через святу Церкву Бог вчить, що після смерті душа очищається карами Чистилища (Флорентійський Собор), що «в Чистилищі є вогонь» (Тридентський Собор).
Пригадаймо також суворе застереження Спасителя про в’язницю, з якої ніхто не вийде, поки не сплатить усього свого боргу (Мт. 5,25; Лк. 12,58). Або слова святого Павла про те, що є душі, котрі тільки через вогонь можуть врятуватися. (1 Кор. 3,15).
Душа, котра в хвилину смерті брудна, перед Обличчям Бога постане наче розбита, пригнічена тягарем своїх гріхів, і цей стан для неї такий нестерпний, що вона сама прагне очиститися у вогні Чистилища. Лише там починає розуміти, яким є Бог і Його любов та яким великим нещастям є гріх перед Обличчям Божої Величі. Душа прагне кинутися в обійми свого Творця, але відчуває, що негідна. Вона тужить за Богом і відчуває глибоку вдячність за те, що може покутувати за свої гріхи. Душа знає, що вона врятована, і ця думка стає для неї потіхою в терпіннях. Таким великим є Милосердя Боже, що навіть після смерті є можливість покути. Отож вогонь Чистилища – це таємниця ласки вогню Божого Милосердя.
Душам в Чистилищі дуже потрібна допомога.
Вони вже не можуть, як на землі, надолужити Божої Справедливості добрими вчинками, пожертвами і молитвами. В Чистилищі годинник показує лише один час: терпіти – терпіти – чекати!
Усі терпіння і хрести, які ми за життя приймаємо терпеливо, повністю покладаючись на волю Божу і з’єднуючи їх з терпіннями Господа Ісуса Христа, збільшують наше вічне щастя і зменшують муки і тривалість перебування в Чистилищі. Згідно застережень святого Августина та інших святих: кари і терпіння душ в Чистилищі незрівнянно важчі за страждання земні: «Терпіння мучеників на землі у порівнянні з терпінням душ в Чистилищі – приємна розвага».
Згідно свідчень святого Томи Аквінського і святого Бонавентури, вогонь в Чистилищі такий самий, як у пеклі, з тією різницею, що в пеклі душі проклинають Бога, а в Чистилищі люблять і дякують за спасіння. В порівнянні з силою вогню Божої Справедливості вогонь земний – лагідний подих. Особливо важко тим душам, чиї рідні і близькі не вірять в існування Чистилища, бо нізвідки не можуть сподіватися допомоги. Згідно свідчень багатьох святих і душ з Чистилища, в місці очищення є багато різних сфер, які можна поділити на три основні рівні.
Згідно Франциски Римської († 1440), якій було показано чистилище, найнижчий рівень розташований біля пекла і доступ до неї мають пекельні сили. Подібні свідчення дає свята Бригіта і відома німецька стигматка Анна Катерина Еммеріх. На найнижчому і найболіснішому перебувають душі тих, хто вчинив жахливі вбивства і не розкаявся до смерті. Від пекла врятувало їх тільки чудо палких молитов рідних і близьких людей.
Вище них перебувають душі людей, котрі на протязі життя були байдужими (холодними) до Бога та не приділяли належної уваги сповіді і Євхаристії; душі байдужих священиків і монахів, які свою паству не наповнювали любов’ю до Бога і не виконували своїх обов’язків з належною наполегливістю і пошаною до Божої Величі.
На середньому рівні (малий вогонь Чистилища) перебувають, душі людей, які померли в гріхах повсякденних, або такі, яким було відпущено тяжкі гріхи, але вони не спокутували належним чином. Сюди перейдуть згодом душі з нижчого рівня Чистилища.
Найлегшим є верхній рівень (вогонь чистилищної спраги). Сюди потрапляють майже усі душі. Уникають його лише дуже праведні люди та люди, які померли або були замучені за віру в Ісуса Христа. Багато тисяч християн було замучено на смерть за віру та любов до Бога в перших трьох століттях під час переслідування християн. Багато людей, навіть побожних, бояться Бога і не відчувають присутності Бога у своєму житті, тому і попадають на цей рівень. Через цей рівень Чистилища на кінець, переходять душі з усіх інших його рівнів. В міру очищення душі, кари пом’якшуються.
Переважно: поки людина живе на землі, про вічність не хоче думати. Усі її прагнення земні. Переважно людина: коли помирають рідні або друзі, промовить кілька молитов, поплаче кілька днів і забуває про померлих. Але, мабуть, ті, що відійшли у вічність, заслужили такої долі, бо також не молилися за померлих (вони так само на протязі життя робили). Справедливий Суд відбудеться над кожною, без виключення, душею. Бо земля – це місце спочинку для тіла, що стає прахом а не для душі котра є безсмертна.
Як можна зменшити страждання душам в Чистилищі?
Служба Божа.
Найціннішою допомогою для душі в Чистилищі є Служба Божа. Але треба не тільки замовити в церкві Службу Божу, але й взяти в ній участь, немов замість душі померлого. Особливо допомагає душам в Чистилищі «Григоріанська служба» – 40 Служб Божих підряд, 40 днів. Якщо Служба Божа жертвується за померлих, які вже сягнули спасіння, вони особливо радіють, бо ця Служба Божа допоможе їхнім братам в Чистилищі. Велике значення мають Служби Божі, вислухані в будні, а не лише в неділю і свята. Якби люди це розуміли, то церкви були б переповнені. Бо коли ми помираємо, вислухані нами Служби Божі, мають для нас більшу вартість від тих, які будуть жертвувати за нас наші рідні після нашої смерті.
В наш час батьки і вчителі скаржаться, що діти дуже неслухняні. Але колись були шкільні Богослужіння. Діти молилися і приймали святе Причастя, а це давало їм сили для виконання обов’язків. Бо ні батько, ні мати, ні катехит не зможуть вкласти в душу дитини те, що може дати їй Спаситель наш Ісус Христос. Якщо дитина не виховується на релігійних засадах змалку, пізніше не зможе й жити згідно них.
Терпіння в заміну.
Кожне терпіння тілесне чи духовне, яке жертвуємо за душі в Чистилищі, приносить їм полегшення. Про це пише Анна Катерина Еммеріх, а святий Іван Віанней з Арсу просив у Бога дозволу терпіти за душі в Чистилищі.
Молитва на вервиці.
Після Служби Божої – це найефективніший засіб допомоги душам в Чистилищі. Коли ми молимося за них на вервиці, передаємо їх в опіку Матері Божої, яка сказала святій Бригітті: «Я Матір усіх душ Чистилища. Мое заступництво пом’якшуе їхні терпіння».
Хресна Дорога.
Хресна Дорога приносить душам в Чистилищі велику допомогу, якщо жертвуємо за них терпіння і смерть Ісуса, а також криваві сльози Його Матері Болісної. Після кожної стації треба додавати: «Ісусе Христе Розіп’ятий, змилуйся над нами і над душами в Чистилищі».
Важливими є також молитви до Божого Милосердя і до Найсвятіших Ісусових Ран. Кожна найкоротша молитва чи зітхання скорочує муки душі в Чистилищі.
Вдосконалення в чеснотах і добрих вчинках.
Через святу Марію Ліндмайєр, Ісус радить нам, аби ми в кожному тижні вибрали собі якусь чесноту і при кожній нагоді вдосконалювалися в ній. Ці зусилля через Ангела-Хоронителя треба жертвувати Матері Божій, щоб Вона наші заслуги зарахувала душам в Чистилищі. Наприклад, вдосконалення себе у покорі приносить полегшення душі, котра покутує за гріхи гордості і пихи. Свята Марія Ліндмайєр наголошує, що покорою можна значно більше допомогти душам в Чистилищі, аніж іншими чеснотами. За тих, хто грішив переїданням, можна покутувати постами, за злих і гнівливих – терпеливістю і лагідністю. Муки тих, у кого було тверде серце, можна пом’якшити вчинками милосердя, милостинею і пожертвами на місії.
Добрі вчинки.
Це також дуже дієвий засіб допомоги душам в Чистилищі. Добровільно жертвуючи їм наші добрі вчинки, тим самим збираємо скарби і для свого життя вічного, тому «усе, що зробили ви одному з Моїх братів менших – для Мене зробили» (Мт. 25,45).
Запалювання свічок.
Запалювання свічок під час молитви, також допомагає душам в Чистилищі, бо, по-перше, це прояв пам’яті і любові до них, а, по-друге, свічки є освячені, і їх світло розсіює темряву Чистилища. Тому завжди потрібно жертвувати Богу і просити Його, щоб прийняв як покуту за гріхи наших ближніх.
Матеріальна або грошова пожертва.
Без такої пожертви не можна було би зробити багато добрих справ. Багато душ в Чистилищі покутують за несплачені борги, несправедливі заповіти, тому саме грошові пожертви можуть їм допомогти.

Джерело: Часопис “Промінь любові”.
Храм Блаженного Миколая Чарнецького УГКЦ м. Золочів